Позакласна робота

СЦЕНАРІЙ ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНОЇ КОМПОЗИЦІЇ

Позакласний захід "ПІСНЯ -ДУША НАРОДУ"

Мета:ознайомити учнів з українськими народними традиціями та  обрядами пов’язаними з українською піснею;

заохочувати учнів до вивчення української народної культури;

розвивати творчі здібності учнів;

виховувати любов до української пісні та до традицій свого народу.

       Хід свята

      (На сцені за столом застеленим вишитою скатертиною та рушниками,сидять гості.З піснею «Ой,зелене жито,зелене..» виходить господиня,вона розпочинає свято).

Господиня: Шановні гості! Я рада бачити вас на нашому святі,присв’яченому українській пісні.Українці- співоча нація: співали наші прабабусі,бабусі,мами і ми також співаємо.Тому сьогодні хочемо подарувати вам ще одну зустріч з українськими піснями.Нехай одні з них викличуть посмішку на вашому обличчі,а інші заставлять задуматись…

Ведуча 1.У кожного народу є свої пісні.Вони крокують поруч з людиною,не залишаючи її ні на мить.Пісня в радості,пісня в горі,пісня-завжди поруч.

Ведуча 2.Народна пісня-це скарбниця людської культури,дорогоцінне надбання поетичної творчості народу.Сповнені вічно юної привабливості,безсмертно звучать народні пісні над просторами рідного краю,легко злітаючи на крилах мелодій й линучи далеко за його межі.

Ведуча 1.Українські народні пісні володіють чудовою здатністю окрилювати поривання,надихати у праці,овівати радістю відпочинок,                                                     розраджувати в горі,тамувати душевні болі,множити силу в боротьбі.

Ведуча 2.Говорять,що українець співає цілий рік і цілий вік.Було заборонено мову,але нація збереглася і чи не завдяки тому півмільйонному пісенному вінку,котрим заквітчана Україна,єдина держава в світі,яка має таку багату пісенну спадщину.

                                   

 Учениця 1.З тих пір,коли себе я пам’ятати стала,

 А народилась я й зросла в співочому селі,

Я мамині пісні веселі і сумні співала

В садку вишневім умостившись на гіллі,

Вони трагічні й жартівливі,як саме життя.

І мама з усмішкою і слізьми співала,

Вкладаючи надії й почуття.

Уклін тобі, матусю моя мила,

За ті пісні,які у серці ти несла.

А ще вклоняюся тобі доземно,

Що їх в моє життя ти всі перелила

Учениця 2.Не цурайся пісні,яку чув од мами,

Не згуби- то мова прадідів твоїх.

Бо зректися мови,що цвіла віками,-

Мов забуть народ свій,даль його доріг.

Ведуча 1.З піснею ми зустрічаємось ще будучи немовлям,коли мама заколисує нас ніжною піснею-колисковою.Тихо і ніжно звучить мамин голос,так тепло і спокійно біля неї …

              (виходить дівчина,колише дитя і співає колискову)

                   

                                                                               Котику сіренький,

Котику біленький,

Котку волохатий,

Не ходи по хаті.

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти,

Дитя буде спати,

Котик муркотати.

Котику біленький,

Котику чорненький,

Котку волохатий,

Не ходи по хаті.

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти,

Дитя буде спати,

Котик муркотати

Ведуча 2.Зростає дитя,оточене батьківською турботою,пролітають роки і настає пора юності,пора кохання. Пора кохання і її почуття чи не найбільше оспівані в піснях. Про щасливе і нещасливе кохання,про взаємні і не взаємні почуття розкаже пісня…

                                               Хлопці кучеряві, не ходіть до нас,

Бо вже поламали браму й перелаз.

І не знає мати, як вас відігнать,

Бо їй до світанку не даєте спать.

Через вас у мене голова болить,

Через вас не буде Василько ходить

У очах у нього ранок голубий,

І такі цілунки, як вогонь палкий

     

Не ходіть до ранку край мого села -

Не туди стежина ваша пролягла.

На усіх не стане в мене теплих слів,

На усіх не буде в мене гарбузів.

                                     Хлопці кучеряві, не ходіть до нас,

Бо вже поламали браму й перелаз.

Як відчарувати, що мені робить?

Всіх вас поцілую,тільки не ходіть.

  Ведуча 1.Коли приходила пора ставати на весільний рушник, тоді звучали весільні пісні: і жартівливі,і сумні. Скидаючи весільний віночок і пов’язуючи голову хустиною,співали різні пісні,серед них « Горіла сосна,палала»

Горіла сосна, палала,

Під ней дівчина стояла.

Під ней дівчина стояла,

Русяву косу чесала.

– Ой коси, коси ви мої,

Довго служили ви мені.

Більше служить не будете,

Під білий вельон підете.

Під білий вельон, під хустку,

Більш не підете за дружку.

Під білий вельон з кінцями,

Більш не підете з хлопцями.

Горіла сосна, смерека,

Сподобавсь хлопець здалека.

Сподобавсь хлопець та й навік,

Тепер вже він мій чоловік

Ведуча 2.Якщо кохання було взаємним, то сімейне життя було щасливим і душа радісно співала,а коли дівчину віддавали за нелюба та ще й старого,то народжувались інші пісні...

                      

Ой під вишнею, під черешнею,

Стояв старий з молодою,

Як із ягодою.

І просилася, і молилася

Пусти мене старий діду,

На вулицю погулять.

  

А я сам не піду, і тебе не пущу,

Бо ти мене старенького,

Тай покинеш на біду.

Куплю тобі хатку, іще сіножатку,

І ставок, і млинок,

І вишневенький садок.

Ой не хочу хатки, ані сіножатки,

Ні ставка, ні млинка,

Ні вишневого садка.

Ой ти старий дідуган, ти зігнувся як дуга,

А я молоденька,

Гуляти раденька.

Ти в запічку "ка-хи, ка-хи", я з молодим "хи-хи, хи-хи",

Ой ти все спиш, а я плачу,

Тільки літа марно трачу!"

Ведуча 1.Жартівливі пісні висміювали різні негативні риси  характеру,поведінки людей:лінь,жадібність,хитрість,надокучливість,

брехню та інші.Пісня «Ой підемо,жінко…» висміює хитру і ледаченьку дружину.

Ой,підемо жінко,підемо,підемо

Ой підем у поле пшеницю в’язати.

Ой хоч піду,в’язати не буду.

Бо пшениця ярова,болить в мене голова.

Ой,підемо жінко,підемо,підемо

Ой підем у поле та овес в’язати

Ой хоч піду,в’язати не буду.

Бо овес шелестить,в мене серденько болить.

Ой,підемо жінко,підемо,підемо

Ой підем у поле та ячмінь в’язати.

Ой хоч піду в’язати не буду,

Бо в ячменя остючки, болять в мене кісточки.

Ой,підемо жінко,підемо,підемо,

Ой підем у поле буряки копати.

Ой хоч піду,копати не буду,

Бо велика гичка,а я не величка.

Ой,підемо жінко,підемо,підемо

Ой підем до кума,весілля гуляти.

Ой, дай Боже, сто років прожити,

Через день,через два до кума ходити.

    Ведуча 2.Серед сучасних українських пісень також є багато гарних,душевних.Багато з них присв’ячено мамі слухаючи «Пісню про матір»,не залишається байдужим ніхто,хто любить свою неньку Це найрідніша для нас людина на світі-не забуваймо і цінуймо це…

                                               Посіяла людям літа свої, літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам споришу,

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу.

                          - Куди ж це Ви, мамо?! - сполохано кинулись діти.

- Куди ж Ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.

- Та я недалечко... де сонце лягає спочити.

Пора мені, дітки... А ви вже без мене ростіть.

                         - Куди ж це Ви, мамо?! - сполохано кинулись діти.

- Куди ж Ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.

- Та я недалечко... де сонце лягає спочити.

Пора мені, дітки... А ви вже без мене ростіть.

                    - Та як же без Вас ми?... Та що ж ви намислили, мамо?

- А хто ж нас, бабусю, у сон поведе по казках?

- А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,

І срібло на травах, і золото на колосках.

- Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,

Аби тільки Ви нас чекали завжди край воріт.

Та ми ж переробим усю Вашу вічну роботу, -

Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,

Махнула рукою - злетіли увись рушники.

— Лишайтесь щасливі... - і стала замисленим полем

На цілу планету, на всі покоління й віки.

                Ведуча 1.Мама…Вона навчає нас як потрібно жити,вона виховує в нас найкращі  риси характеру,вона не досипає ночами аби лише нам було добре,її молитви охороняють нас де б ми не були.Вона завжди нас чекає на порозі рідної домівки.Бережіть своїх матусь,цілуйте їх натруджені руки , бо ніхто на світі не любитиме нас так як люблять вони. 

                                                   Мені сорочку мама вишивала,

Неначе долю хрестиком вела.

Щоб я легких стежинок не шукала,

Щоб я завжди привітною була.

Виконуй, доню - мама говорила,

Життя закони істини прості.

Не зраджуй землю, що тебе зростила,

Не залишай нікого у біді.

А сорочка мамина - біла, біла,

А сорочка мамина серцю мила.

А сорочка мамина зігріває,

Я її до серденька пригортаю.

Літа неначе птахи пролітають

Матусі коси димом зацвіли.

І я сорочку білу вишиваю,

Як вишивала матінко мені.

Виконуй, доню - мама говорила,

Життя закони істини прості.

Не зраджуй землю, що тебе зростила,

Не залишай нікого у біді.

Ведуча 2.Український народ був,є і буде самим співочим серед інших народів.Немає свята, коли б не звучала пісня.І навіть пісня говорить про те,що на Україні люди дуже співучі…

                                                Тече річка-невеличка,

Через гори, через гай.

Рано вранці небо кличе,

Вставай сонце - вставай.

Розбуди усе навколо,

Хай почує рідний край.

Пісню гарну, серцю милу,

Добрим людям співай.

Як у нас на Україні -

Всі лани квітучи,

Так у нас на Україні -

Люди всі співучи.

Хай же щастя буде довгим

І пісень багато,

Бо без пісні в Україні

Не буває свята.

.

Тече річка в синє море,

Прокладає собі путь.

І малі струмки прозорі,

Сивині все отдають.

По землі вода гуляє,

Напуває рідний край.

Все довкола оживає,

Співай земле, співай.

  Господиня: Наше свято це маленька краплинка у величезному океані українських пісень.Шануйте свою пісню,шануйте свою мову, любіть тих хто з вами поруч.Нехай множиться на світі любов і щастя,а все це залежить від нас з вами. Ми народились у мальовничому, співочому краї,тому давайте будемо любити його і робити все щоб він ставав кращим.

                                           

                                       Вдалині за річкою срібний зорепад

І вином порічковим всіх частує сад,

Літньою долиною йду не поспіша

Вишнею й калиною втішена душа.

Це край, де я родилась і живу,

Де все для мене рідне — не байдуже,

Де зірка з неба впала у траву,

Щоб ти мене побачив милий друже.

Це край моєї втіхи і сльози,

Із рідним словом, з рідними піснями

Тулюся до вкраїнської краси,

Бо це взяла від батька і від мами.

Пахнуть луки травами, пахнуть до знемог

Грішне разом з праведним в силуетах двох,

Музика над тишею, хоч на струнах грай

І душа утішена — це мій рідний край!

«Цвіти і сяй, моя державна  мово!»

Святково прибрана зала. На сцену виходить дівчина у світлому із свічечкою в руках, під церковну музику читає молитву до мови К. Мотрич. Освітлення приглушене.

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Мово! Мудра берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія! Мово, що стояла на чатах коло вівтаря нашого національного Храму і не впускала туди злого духу виродження, скверноти, ганьби. Ти ж висвячувала душі козацького народу спасенними молитвами і небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий святоруський, люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень, і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово наша, передчасно постаріла, посивіла, змарніла, на хресті мук розіп'ята, повішена дітьми-покручами. Стражденнице, великомученице, Матір Божа наша, в сибіри й на колими погнана!

Стаю перед тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас грішних. Повернися до нашої хати, звідки тебе вигнано, вернися до нашого краю.

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і віщим Словом від лісів до моря, від гір до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну, возвелич, порятуй народ її на віки!..

Музичний вступ. За сценою звучать слова:

Хто не знає мови народу, на землі якого він живе, той є або гостем, або наймитом, або окупантом.

(Всі слова, що звучать за сценою, супроводжує мелодія Р. Клейдмана „Liebestraum").

Освітлення збільшується, під величну музику на сцену виходять ведучі.

Ведучий.

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих – рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

Ведуча.

Червоне й чорне кредо рукава.

Пшеничний принцип сонячного степу.

Такі густі смарагдові слова

Жили в тобі і вибухали з тебе.

Ведучий.

Слова росли із ґрунту, мов жита.

Добірним зерном колосилась мова.

Вона як хліб. Вона мені свята.

І кров'ю предків тяжко пурпурова.

Виходить Мова у чорному вбранні і сідає на авансцені.

Ведуча

Цареві блазні і кати,

Раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти

Її, як дух степів, гарячу,

І осліпити, й повести

На чорні торжища, незрячу,

Ведучий

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В'язнили, кидали за ґрати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

Ведучі сходять, на сцені під музику Свиридова „Час, вперед", яка і далі буде використовуватися, з 'являються читці.

Читець І: 1720 р. – указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою.

Читець II: 1754 р. – указ Катерини II – заборона викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

Читець І: 1769 р. – синод дає розпорядження відібрати українські тексти з писаних церковних книг, вилучити букварі з тих закладів, які їх мали.

Читець II: 1775 р. – ліквідація Запорозької Січі, яка була фундатором і опорою Києво-Могилянської академії.

Читець І: 1783 р. – повна ліквідація Гетьманщини.

Читець II: 1811 р. – закриття Києво-Могилянської академії. На той час Україна мала 24 друкарні, Росія – 2.

Читець І: 1817 р. – постанова про викладання в школах Західної України лише польською мовою.

Читець II: 1847 р. – розгром Кирило-Мефодіївського братства.

Звучить музика „Реве та стогне... " Музика затихає. За сценою слова: „Він був сином мужика, а став володарем у царстві духа..."

Виходить Шевченко, читає строфи:

Воскресну нині! Ради їх,

Людей закованих моїх,

Убогих, нищих... Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос – більш нічого,

А серце б'ється – ожива,

Як їх почує!... Знать од бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!

Смирітеся, молітесь богу

І згадуйте один другого.

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї господа моліть.

Виконується пісня на слова Т. Шевченка.

Читець І: 1862 р. – міністр внутрішніх справ Валуєв видає циркуляр, яким забороняється випуск українською мовою будь-якої літератури, крім художньої, проте її друкування царська цензура під різним приводом обмежувала. З цього року видання книжок українською мовою в межах Російської імперії майже припинилося.

Читець II: 1876 р. – у м. Емсі царем підписано указ про заборону ввезення українських книжок з інших земель; він посягнув на українську пісню, ноти, театр (який уже існував у Києві, Полтаві, Чернігові).

Читець І: 1884 р. – закрито всі українські театри.

Читець II: 1895 р. – заборона української дитячої книжечки (дуже мало її зараз).

Читець І: 1908 р. – блокується вся українська наука і культура, але за вимогою відомих учених (Фортунатова, Шахматова, Вернадського) з 1905–1914 рр. дозволено було випускати українські газети.

Слова за сценою:

Славного генія породив український народ: велетень духу, велетень думки і прагнень, велетень творчої спроможливости, велетень праці, людина великого серця й символ українського народу-трударя. Іван Франко наш стимул до праці – наш національний скарб.

На сцені – Іван Франко:

Діалект чи самостійна мова?

Найпустіше в світі се питання.

Міліонам треба сього слова,

І гріхом усяке тут хитання.

Діалект, а ми його надишем

Міццю духу і огнем любови

І нестертий слід його запишем

Самостійно між культурні мови.

Слова за сценою:

Від часу Шевченкового „Поховайте та вставайте, кайдани порвіте" Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосильної, хорошої дівчини. Джерело Лесиної сили – могуче полум'я любові до людей, до рідного краю і широких ідеалів, віра в кращу будущину.

Грає скрипка.

Читець.

Я не на те, слова, ховала вас

І напоїла кров'ю свого серця,

Щоб ви лилися, мов отрута млява,

І посідали душі, мов іржа.

Промінням ясним, хвилями буйними,

Прудкими іскрами, летючими зірками,

Палкими блискавицями, мечами

Хотіла б я вас виховать слова!

Слова за сценою:

Мій рідний краю! Мій умитий росами! Навіть коли ти звався Малоросія, Твоя поетеса була українкою!

Музика вщухає.

Читець І: 1914 р. – указ Миколи II скасував українську пресу.

Читець II: 1925 р. – відбувся Пленум ЦК України про „українізацію" на Україні. З приходом до влади Кагановича (1929 р.) починається нове гоніння на все українське.

Читець І: 13.03.1938 р. Сталін видав постанову про обов'язкове вивчення російської мови, що підрубувало коріння національним мовам.

Читець II: 31.10.1978 р. – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР „О мерах по дальнейшему совершествованию изучения и преподавания русского языка в союзных республиках".

Читці сходять, з'являється ведучий і веде діалог з мовою. Музичний супровід – мелодія „ Орфей ".

Ведучий:

Трагічна мово!

Вже тобі труну

Не тільки вороги, а й діти власні тешуть.

Мова піднімається

Мова:

Які слова страхітливі – дволикість,

Дворушництво, двозначність, двоєдушність!

Двомовність – як роздвоєне жало.

Віки духовної руйнації.

Змія вжалила серце нації.

Музика затихає

Ведучий:

Безсмертна мово! Ти смієшся гірко.

Ти ж в тій труні не вмістишся, до речі.

Вони ж дурні, вони ж знімали мірку

З твоїх принижень – а не з твоєї величі!

Мова виходить з гідністю.

Ведучий:

Як ти злилася з тугою чаїною,

Як часто лицемірив твій Парнас!

Мій рідний край! Ти звешся Україною!

Ти був до нас, ти будеш після нас!

Звучить пісня „А на Україні... "

Виходить на сцену Мова у білому вбранні, веде за руку двох дітей.

 Мова:

Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,

Але ти, дитино,

Покликана захищати своїми долоньками

Крихітну свічечку букви „ї",

А також

Витягнувшись на пальчиках,

Оберігати місячний серпик

Букви „є",

Що зрізаний з неба

Разом з ниточкою.

Бо, кажуть, дитино,

Що мова наша – солов'їна.

Правильно кажуть.

Але затям собі,

Що колись

Можуть настати і такі часи,

Коли нашої мови не буде пам'ятати

Навіть найменший соловейко.

Тому не можна покладатися тільки на солов'їв,

Дитино.

1 дівчинка:

Буду я навчатись мови золотої...

У трави-веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця веселого, що зросте смерічкою.

Буду я навчатися мови блискавиці

В клекоті гарячім кованої криці,

В корневищі пружному ниви колоскової

В леготі шовковому пісні колискової,

Щоб людському щастю

Дбанок свій надбати;

Щоб раділа з мене

Україна-мати.

2 дівчинка:

Рідна мова! Рідна мова!

Що в єдине нас злива, –

Перші матері слова,

Перша пісня колискова,

Як розлучимось з тобою,

Як забудем голос твій,

І в вітчизні дорогій

Говоритимем чужою?!

Ні! В кім думка прагне слова,

Хто в майбутнім хоче жить,

Той всім серцем закричить:

„В рідній школі рідна мова!"

І спасе того в недолі

Наша мрія золота,

Наше гасло і мета:

Рідна мова в рідній школі!

На сцену виходять усі учасники дійства.

Ведучий:

В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ.

О мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безславна...

Цвіти і сяй, моя державна...

Пісня „Боже великий, єдиний... "