До Шевченківських днів

Матеріали для проведення

 Шевченківських днів

Презентація "Свіча, запалена від серця"

Відеофільм "Заповіт"

Відеофільм "Тарасе"

Відеофільм "Шевченківськими стежками"

Пісня  "Шлях до Тараса"

Мистецтво у творчому світі Тараса Шевченка

Мета:  поглибити знання учнів про Т. Г. Шевченка, розкривши одну із  цікавих сторінок його жит­тя – музика та живопис у творчос­ті поета; прищеплювати дітям естетичні смаки та почуття.

Наочність: портрет Т. Г. Шевченка, «Кобзар», ілюстрації до творів, записи пісень.

Хід заняття

І сторінка

(Заняття розпочинається з перегляду короткого фільму про Т. Г. Шевченка.)

 Вступне слово учителя

Сьогодні у нас незвичайне заняття. Ми роз­криємо одну із найцікавіших сторі­нок творчості великого поета.  Побуваємо у невеликих залах Шевченкової консерваторії, а також пройдемося залами кар­тинної галереї. Бо творчий доробок Тараса Шевченка настільки різноаспектний, що обмежитись лише розглядом його літературної діяльності означало б знівелювати власне феномен Шевченка. Музика, спів, живопис – складова митецького таланту Кобзаря, рівні вияву його Божого дару, про який говорив батько, лежачи на смертному одрі. Протягом заняття ви маєте зробити записи у зо­шитах з літератури. Слухаючи виступи однокласників, треба записати на­зви пісень, прізвища композиторів, а також назви картин, пейзажних замальо­вок Т. Г. Шевченка.

Усі ви знаєте Шевченка як велико­го співця, захисника знедолених. А чи знаєте ви, що поет мав прек­расний голос, з великим інтересом слухав думи і пісні у виконанні лір­ників та кобзарів. Поет записував народні пісні і, маючи непоганий голос, сам добре виконував їх.

ІІ сторінка. Музика

1-й дослідник. Ми знаходимось у не­великій консерваторії Тараса Шевченка. У «Кобзарі» близько третини творів є по своїй суті музикальними. Це – «Перебендя», «Гайдамаки», «Мар’яна-черниця», «Слепая», «Сліпий», «Мар’яна», «Сотник».

Балада «Причинна» (читається на­пам’ять уривок) – це глибоко лі­ричний твір. Поезія багата на му­зичні образи.

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

Слова «реве», «стогне», «завива» створюють враження ревучого Дніпра. Композитор О. Александров створив величну «Поему про Україну», провідним мотивом якої стали слова «Реве та стогне Дніпр широкий».

(Звучить музичний запис твору «Реве та стогне Дніпр широкий».)

2-й дослідник. Музика мала велике значення в житті Шевченка, зокре­ма, в його творчості, де музичні об­рази органічно поєднуються зі сло­весними. Неабияку роль відіграє музика у вираженні особистих ду­мок і переживань, вірніше біографії ліричного героя. У творах «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Неофі­ти» образ пісні використовується для зображення героїзму народу в боротьбі з ворогами.

У поемі «Гамалія» Т. Г. Шевченко підкреслює ту саму думку: пісня нерозлучний супутник воїна. Пое­ма починається піснею «Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі із нашої Укра­їни», яка близька до дум про плач невільників.

(Учень  зачитує рядки пісні «Ой нема, нема ні віт­ру, ні хвилі».)

Про майстерність виконання Шев­ченком пісень писав П. О. Куліш: «Такого або рівного йому співу не чув я ні в Україні, ні по столицях».

Поет прекрасно виконував і росій­ські пісні. На одному з вечорів у ві­домого російського письменника С. Т. Аксакова Тарас Григорович про­співав кілька пісень. Особливе вра­ження справило на присутніх вико­нання волзької бурлацької пісні.

Український фольклор мав значний вплив на становлення Т. Г. Шевченка-поета.

Б. Грінченко писав, що «вся твор­чість поета виросла з пісні, із му­зики».

Звідки цей потяг до пісні, до фоль­клору?

Уже з раннього дитинства майбут­ній поет глибоко відчув любов до пісні. Мати Т. Г. Шевченка знала багато народних пісень і, за його словами, співаючи, «свою нудьгу переливала в свою дитину». І цю любов Шевченко проніс через усе своє життя.

Доки майбутній поет не переїхав до Петербурга, Т. Г. Шевченко не мав змоги ознайомитись з творами кла­сиків вітчизняної і світової музики. Навчаючись в Академії мистецтв, він відвідує столичні театри, слухає виступи відомих музикантів, зустрічається з художниками, літератора­ми, композиторами.

Т. Г. Шевченко захоплювався грою відомого чеського піаніста-віртуоза О. Дрейшока і віолончеліста А. Серве, про якого він розповів у повісті «Музикант».

Музичне життя в Росії і за її кордо­ном було завжди в центрі уваги українського поета і художника. Про це говорять імена, які він зга­дує у своїх творах: М. Глінки, О. Даргомижського, К. Вільбоа, О. Верстовського, М. Мусоргського, В. Моцарта, Й. Гайдна, Л. Бетховена, К. Вебера, Ф. Шопена, Ф. Мендельсона, Ф. Шуберта, Д. Россіні, Д. Верді та ін.

У 1840 році виходить «Кобзар», в яко­му поет зарекомендував себе як неабиякий майстер художнього слова.

У статті «З секретів поетичної твор­чості» Іван Франко одним із пер­ших помітив, що поезія Т. Шевчен­ка пов’язана з живописом і музи­кою.

3-й дослідник. А кого не захоплювала поема «Мар’яна-черниця»? У поемі головний герой – сліпий кобзар, якій піснею розповідає про своє не­щасне кохання, про красу улюбле­ної безталанної дівчини Мар’яни. За рівнем музичності до цього твору наближається поема «Сліпий», де невільник стає кобзарем і своє тра­гічне життя оспівує в думі.

До музики вдається Шевченко і при зображенні тяжкої жіночої долі у творах «Сова», «Відьма», «Мари­на», «Княгиня». У сценах, де герої­ні втрачають розум, де їх душі пала­ють помстою, поет вводить музич­ний елемент, поглиблюючи цим пси­хологічні переживання. Т. Г. Шев­ченко прекрасно розумівся на скла­ді оркестру, звукових нюансах інс­трументів:

«Виолончель с фортепиано – это такая божественная гармония, что вечно бы слушал ее и не наслушался...».

4-й дослідник. (Звучить «Заповіт» у записі.) Мені було цікаво дізнатися, що на текст «Заповіту» на­писано близько 40 музичних творів. У 1868 році у Львові вперше було виконано «Заповіт», покладений на музику молодого композитора М. Лисенка. У 1870 році аматор Г. Гладкий написав музику до «Заповіту», що стала народною і здо­була світової слави. Про самого композитора до нас дійшли скупі відомості. Встановлено, що Гордій Пав­лович Гладкий (1849–1894 рр.) жив у Полтаві, працював прикажчиком у крамниці чайної торгівлі. Він лю­бив музику, пісні, грав на гітарі. По суботах у нього збиралися семіна­ристи, співали пісень, серед яких був і «Заповіт». На слова Т. Шев­ченка Гордій Гладкий написав та­кож пісні «Зоре моя вечірняя», «Ой на горі ромен цвіте», «Протоптала стежку».

5-й дослідник. (Звучить пісня «Думи мої, думи...») А кого не захоплювала пісня «Думи мої, думи...»? «Це одна з найулюбленіших українських пі­сень у моєму репертуарі, – писав народний артист Б. Гмиря. – Багато років я співаю її, і щоразу вона все більше хвилює мене, щоразу вини­кає потреба внести в спів нові зву­кові нюанси. Проспівати її – озна­чає донести до слухача той гнітю­чий стан Шевченка, оті пекельні муки, які відчуваються вже в пер­ших рядках:

Думи мої, думи,

Ви мої єдині.

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

У цій пісні пристрасні почуття ве­ликого поета злилися з народними думами та хвилюваннями. Мені до­водилось співати цю пісню за межа­ми нашої Батьківщини, і я відчув, як глибоко вона полонила своєю красою серця людей».

6-й дослідник. У Шевченка ми ба­чимо всі елементи української на­родної пісні. Її історична доля наві­яла йому поему «Гайдамаки», на­прочуд різноманітну, живу, сповнену сили і цілком відповідну народ­ному характерові.

Герой поеми Ярема – один з типо­вих представників повстанців, яких оспівано в народі. Напередодні Пов­стання Ярема, йдучи із свяченим ножем, звертається до Дніпра, і за настроєм, виражальними засобами слова його близькі до народної піс­ні, думи.

Композитор М. Мусоргський напи­сав романс «На Днепре», а М. Лисенко створив пісню «Ой Дніпре мій, Дніпре» («Спів Яреми»). Болем і гордістю за свій народ пройнята пісня Волоха, що несе правду в на­род, підносить дух повстанців. Пе­ред походом він співає пісню «Ой волохи, волохи».

А в розділі «Свято в Чигирині» коб­зар співає пісню «Літа орел, літа сизий».

З іменем відомого композитора С. Людкевича пов’язана поема «Кав­каз», за мотивами якої було написа­но однойменну драматичну кантату-симфонію.

III сторінка. Малярство

Учитель

Поетична спадщина Коб­заря налічує понад 240 творів, а жи­вописна – 1200 робіт. Уже кількість живописних робіт свідчить про те, що малярству Шевченко приділяв велику увагу, однак за життя поета жоден його сучасник не мав повно­го уявлення про Шевченка як ху­дожника. Мало хто із сучасників знає, що Тарас Шевченко мав бути вчителем малювання.

Отже, слово нашим екскурсоводам.

1-й екскурсовод.

Тепер давайте за­вітаємо до Кобзаревої картинної галереї. Тарас Шевченко надзвичайно тонко відчував природу в усіх відтін­ках її краси. Як геніальний митець, він умів передати свої почуття і сло­вом, і фарбами. Ми маємо чудові зразки поетичної пейзажної лірики та вишукану добірку українських краєвидів, створених великим майстром. Свої найкращі здобутки, при­свячені Україні, Шевченко написав впродовж 1845–1847 рр. під час дру­гого приїзду на Батьківщину.

Цей період відзначається розвит­ком творчих сил митця, створен­ням шедеврів поетичних і маляр­ських. Збереглося понад 50 краєви­дів, написаних художником у ті ро­ки. Вони становлять цінну частину українського національного пей­зажного живопису.

Шевченко створив багато архітектур­них пейзажів під час роботи в Київській археографічній комісії, яка займалася дослідженням пам’яток старовини по всій Україні.

В акварелі «Вознесенський собор у Переяславі» художник зумів пере­дати величність, легкість, вишука­ність цієї споруди. Блакить май­стерно виписаного неба ніби про­низує собор наскрізь. Саме його описав Шевченко в повісті «Близнецы».

Вознесенський собор у Переяславі

2-й екскурсовод.

 Міське аристо­кратичне кладовище біля поховання князя Аскольда бачимо в серії «Аскольдова могила», католицький куточок міста – в акварелі «Кос­тел у Києві». Цей костел, який за своєю будовою повторює собор св. Петра в Римі, був збудований у 1817 року на честь імператора Олександра І, який дав великі при­вілеї польсько-католицькому насе­ленню в українських землях, що на­лежали Речі Посполитій.

Аскольдова могила

Костел св. Олександра в Києві

З багатьох малюнків, присвячених Києво-Печерській лаврі, зберег­лася чудова серія «Церква всіх свя­тих у Києво-Печерській лаврі». Гордо височіє над Дніпром і Видубицький монастир.

Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі

Видубицький монастир

3-й екскурсовод.

        У Полтаві Шев­ченка привабив усамітнений, вибудуваний на високій горі Воздвиженський монастир, а також будинок, у якому жив І. П. Котлярев­ський, відомий український поет, прославлений у віршах Тарасом Григоровичем.

Воздвиженський монастир

Будинок, у якому жив І. П. Котляревський у Полтаві

Дві акварелі присвя­тив Шевченко козацькому селу Решетилівці.

Хата в Решетилівці

Ще одну серію малюнків створив Шевченко у Київській губернії, в місцях, пов’язаних з іменем геть­мана Богдана Хмельницького та гайдамацьким рухом. На акварелі «Чигирин з Суботівського шляху» височить Богданова гора, на якій колись стояв величезний замок і фортеця, збудовані Богданом Хмельницьким.

Чигирин із Суботівського шляху

У Суботові, родо­вому маєтку Хмельницького, ху­дожник малює руїни гетьмансько­го палацу та побудованої в стилі українського бароко церкви, в якій був похований гетьман.

Церква в Суботові

4-й екскурсовод.

Аналізуючи серію «Мальовнича Україна» або, як вона називається в деяких виданнях «Живописна Україна», звернемося до офортів, написаних у 1844 році. На рівні зображення обстановки, окреслення поведінки персонажів твори відзначаються правдивістю, переконливістю. Втім, офорти «Судня рада» і «Старости» можна віднести до побутового жанру, оскільки в них відображені, на перший погляд, окремі моменти з життя народу. Але художник підніс їх зміст до рівня суспільно вагомих явищ минулого. Змальовані події начебто і не пов’язані між собою тематично, але вони об’єднані однією метою: показати вільний і справедливий вибір життєвих шляхів представниками одного села, закоханими. Обґрунтовуючи необхідність створення задуманої серії, Шевченко писав Петербурзькому товариству художників про три визначені ним жанрово-тематичні лінії: краєвиди, народний побут й історичні події. Можна тільки уявити, якою величезною епопеєю могла б стати ця серія, якби Тарасові Григоровичу вдалося здійснити її в повному обсязі.

Судня рада

Старости

За завдан­ням комісії Т. Г. Шевченко виру­шив до Волинської губернії, щоб на­малювати Почаївську лавру, і там написав чотири акварелі.

Почаївська лавра з півдня

У соборі Почаївської лаври

5-й екскурсовод.

 Картина «Катерина» ство­рена за мотивами однойменної пое­ми Шевченка, який одним із пер­ших у вітчизняному мистецтві висловив протест проти безправного становища жінки. Митець вибрав типове явище царської Росії, зіста­вивши бруд розпусти і чистоту на­родних звичаїв. Цю картину автор написав у 1842 році, а тому вона не є ілюстрацією до поеми. Це само­стійний твір. На полотні зображено повернення Катерини в село після прощання з офіцером, хоча в поемі, як ми знаємо, цього епізоду немає.

У центрі твору – Катерина – врод­лива селянка, проста і довірлива дівчина. Зверніть увагу на її облич­чя – на ньому вираз глибокого жа­лю, страждання, затамованих сліз.

У царині під кущем сидить дідусь, стружить собі ложечки і сумно дивиться на Катерину. Його погляд так і говорить:

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі – чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине,

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине.

Збоку на задньому план зображе­ний москалик, який пожартував, насміявся із кохання. Подивіться, він змальований у темних тонах, які наближаються до чорного, а Кате­рина, навпаки, зображена у світлих тонах, на ній багато червоного (стрічки, фартух). Цим автор хотів підкреслити, наскільки відрізняєть­ся щире кохання дівчини і зрадливе почуття москаля, показати співчут­ливе ставлення до Катерини й осуд­ливе – до офіцера.

Катерина

6-й екскурсовод. Акварель «Циганка-ворожка» – один із програмних творів Шевченка-побутописця. Це бу­вальщина про те, як молода дівчи­на вирішила піти до циганки, щоби дізнатися про свою подальшу долю. На передньому плані карти­ни зображена простодушна дівчи­на. Зверніть увагу на її довірливі очі. Поруч з нею – балакуча циганка. З подвійним почуттям стра­ху і надії, навіть побоюючись гля­нути на свою пророчицю, чекає чорнява красуня на її вирок. Усю цю розповідну, сповнену побутових деталей ситуацію Шевченко виразив у типовій сцені з народного життя.

Своєрідним обрамленням для сце­ни є стовбур, гілля і брама. Малюю­чи постаті, автор віддає перевагу круглястим формам з м’яко окрес­леними силуетами і ніжними плас­тичними складками одягу. Митець майстерно робить переходи в межах кожного кольору. При цьому роже­вий колір є домінуючим. Його від­блиски бачимо на торбині циганки, на обличчі її дитини, на свіжовиструганих дошках брами.

Циганка-ворожка

Багатьом буде цікаво дізнатися, що за картину «Циганка-ворожка» Тараса Шевченка 26 вересня 1841 року Рада Академії мистецтв (Петербург) нагородила срібною медаллю.

Учитель. Талант Шевченка розкрився і в жан­рі портретного малюнка. Майже 150 портретів створив художник. Серед них – його друзі, знайомі, кохані жінки.

7-й екскурсовод.

На мою думку, найбільш вдалим у Шевченка вийшов порт­рет Ганни. Перед ним зупиняються навіть ті люди, які нічого не знають про історію кохання Шевченка. Зверніть увагу на очі Ганни. На кожному іншому портреті немає та­ких очей, такого слізно-ніжного, промовистого погляду, як на цьому. Очі лише на перший погляд зда­ються чорними, але, якщо приди­витися, то можна побачити, як ста­ранно Шевченко витримував у них справжній колір, сяючу навколо ве­ликих зіниць глибоку синяву (очі її були синіми).

(Звучить поезія «Якби зустрілися ми знову... ».)

Портрет Ганни Закревської

Учитель. Написав Шевченко порт­рет Агати Ускової, яка навіть відмовилася від дружби з поетом, і Ликери Полусмакової, з якою поет був посватаний і яка лише хотіла скористатися чоловіком.

Портрет Агати Ускової з донькою

Портрет Ликери Полусмакової

Також малював портрети і жінок своїх друзів, як-от портрет дружини нашого земляка, першого ректора Київського університету ім. Святого Володимира (тепер – Київський національний університет імені Тараса Шевченка) Михайла Максимовича – Марії, і княгині Єлизавети Кейкуатової, які приязно ставилися до Тараса Григоровича і в яких він гостював.

Портрет Марії Максимович

Портрет княгині Кейкуатової

8-й екскурсовод.

Є у художника й автопор­трети, в яких він відобразив себе в різні пори життя, в різних настро­ях і переживаннях, але неодмінно – щирим і відкритим. В автопортре­тах митця усіх періодів творчості – від безтурботного юнака до вистражданого, але незламного чоло­віка середніх літ – криється вели­чезна сила поетового духу. Перед нами – найраніший автопортрет, робота 1840 року. Здається, ніщо не затьмарює обличчя майстра, жодна тінь неспокою не падає на нього. Але на полотні зображена не безтурботна людина, а цілеспрямова­ний характер, вольова натура.

Чоло юнацьке – побіліле,

Гарячі очі пропікають світ –

На Україну б, на Дніпро летіти,

Як рідних серцю хочеться орбіт.

Автопортрет 1840 р.

9-й екскурсовод.

Усе своє життя Тарас Григорович замислювався над сен­сом людського буття, боровся з під­лістю і жорстокістю. На його думку, людина повинна бути чесною, від­даною демократичним ідеалам, мо­рально чистою, мати людську гід­ність. На автопортреті 1845 року відчутна деяка загадковість у виразі обличчя, яка підкреслюється про­никливим поглядом.

О доки ж ми такими будем, доки ми,

Подумавши про підле і жорстоке,

Готові розпливатись сліз потоками.

Не треба сліз! Вже їх занадто много –

Аж плавляться піски, чорніє світ.

Тарас так розуміюче, так строго,

Довірливо вдивляється у світ.

Автопортрет 1845 р.

10-й екскурсовод. Перед нами ще один ав­топортрет – 1860 року, де поет зобразив себе зі свічкою. І знову щирі очі, відкритий погляд, та

Три тіні поглипують з-поза плеча...

Солдатчина, смерть, забуття на чужині,

Але що так молодо світить свіча!

І тіні гаяться, ховаються тіні.

Автопортрет 1860 р.

Учитель

Успіхи Шевченка в галузі і мистецтва були високо оцінені його сучасниками. 2 вересня 1860 року Рада Академії йому присвоїла зван­ня академіка. Але диплом про ви­соке звання академіка Шевченко одержати не встиг. Його поетичну і мистецьку діяльність перервала передчасна смерть.

Здалека, з лівого берега Дніпра, видно цю вкриту деревами парку гору-могилу. Її бачать усі ті, хто пливе повз Канів Дніпром. Мільйо­ни українців з півдня і півночі, із за­ходу і зі сходу пливуть сюди. Понад століття дивиться наш пророк звід­си на Україну, якій він віддав своє серце, свій талант.

Ось і закінчили ми ви­вчення ще однієї цікавої сторінки із життя великого поета. Для бага­тьох поколінь українців – і не тіль­ки українців – Шевченко означає так багато, що виникає враження, ніби ми про нього все знаємо. Та це лише ілюзія. Шевченко – не­вичерпний і нескінченний. Він росте й розвивається в часі, в істо­рії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічнім шляху до Т. Г. Шевченка...