Розробки уроків

Тема. Л.П. Пономаренко. Новела “Гер    переможений”.

Наскрізний гуманістичний  пафос твору.

Мета: ознайомити  учнів із життєвим  і творчим шляхом  Л.П.Пономаренко, 

її твором “Гер переможений”;  простежити гуманістичний пафос новели; розвивати  в семикласників уміння грамотно висловлювати власні думки,  коментувати епізоди твору, надавати оцінку вчинкам героїв;  формувати світогляд школярів;  виховувати у  дітей  почуття  доброти, гуманізму, милосердя.

Тип  уроку: засвоєння  нових  знань.

Обладнання: текст  новели  «Гер  переможений»,  презентація  «Жахи  війни», проектор,  інтерактивна  дошка, картки.                                                                                                                                     

Хід  уроку

І.  Організація  класу

ІІ. Повідомлення  теми  і  мети  уроку

-         Сьогодні  на  уроці  ми  ознайомимося  з  життєвим і  творчим  шляхом  Л.П. Пономаренко  та  її  новелою  «Гер  переможений».

ІІІ. Сприйняття  й  засвоєння  учнями нового  матеріалу

1. Інтерв’ю з письменницею

   Учень: Шановна Любове  Петрівно, сьогодні ми знайомимось з Вашою творчістю вперше. Розкажіть, будь ласка, про свою сім’ю, про яскраві спогади дитинства.

   Л. Пономаренко: Я народилися 22 травня 1955 року на хуторі Сергушки Срібнянського району Чернігівської області в родині звичайних сільських вчителів. Батько мій працював вчителем математики, а мама викладала біологію та хімію. Наш хутір був невеличкий , всього лише 12 хат. З усіх боків він був оточений  лісом. Ми, діти, проводили там увесь вільний час і взимку,  і влітку.  Одне було погано: школа була в сусідньому селі Іванівцях. І щоб добратись до неї , кожного дня і вчителі , і учні долали  7 кілометрів. А коли зима була дуже холодна та сніжна, то учні молодших класів  жили при школі у маленькій хатинці, а додому повертались аж у неділю. Тому, хоч жаль було залишати хутір, але батьки змушені були переїхати до села Іванівці. Там я і закінчила середню школу.

   Учень: А як починався Ваш творчий шлях у літературі?

   Л. Пономаренко: Ще у школі я почала писати вірші. Батько порадив мені послати декілька до редакції районної газети. Коли мої вірші надрукували, я твердо вирішила, що буду письменником. Пізніше почала писати прозу.

  Учень: Де ви працюєте зараз?

  Л. Пономаренко: Я закінчила Ніжинський педагогічний інститут, працювала вчителем у рідному селі. Зараз живу у містечку Гребінка Полтавської області, працюю кореспондентом газети «Зоря Полтавщини».

   Учень: Розкажіть, будь ласка, історію створення новели “Гер переможений”.

    Л. Пономаренко: У 1999 році вийшла моя друга збірка прозових творів під назвою «Дерево облич». Туди і увійшов твір «Гер переможений». Написаний він на основі справжніх фактів. У містечку Гребінка, де я зараз живу,  багато будинків після війни побудували полонені німецькі солдати. Це розповідь про одного з них.

   Учень: З якими  словами ви хотіли б звернутися до семикласників?
   Л. Пономаренко: Я б хотіла, щоб ви, читаючи твір «Гер переможений», задумались над таким поняттям як гуманізм. А хто захоче поділитись враженнями від прочитаного, пишіть мені на мою сторінку в Інтернеті.
  Учень: Дякуємо за цікаве інтерв’ю.
  Л. Пономаренко: Дякую за увагу.

2. Словникова робота

Гуманíзм — визнання людини найвищою цінністю в світі, це ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; синонім – людяність.

Пафос - (від грецького пристрасть) емоційне ставлення письменника до того, що він зображає; емоційне звучання, настрій твору.  Розрізняють пафос героїчний, піднесений, трагічний, комічний, заперечувальний та інші.
3. Літературний  диктант

- Запишіть назву літературного жанру,  наведіть  приклади.

1. Невеликий за обсягом прозовий художній твір, у якому розповідається про одну, дві або три події в житті людини або кількох людей  (Оповідання).

2. Невеликий ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного, героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом (Балада).

3. Середній за обсягом прозовий розповідний художній твір, у якому доля однієї людини зображена більш ширше і тісно пов’язана з багатьма іншими людьми (Повість).

4.Твір  усної  народної  творчості,  в  основу  якого  покладено  захопливу  розповідь  про  вигадані  події (Казка).

4. Теорія  літератури

НОВЕЛА – різновид оповідання, невеличкий епічний твір, характерними ознаками якого є:

-         побудова сюжету на основі справжньої, невигаданої події,

-         наявний гострий конфлікт, події розвиваються напружено і динамічно,

-         нерідкі раптові повороти дії,

-         несподіване закінчення,

-         посилена увага до художніх деталей,

-         нетривалий час дії, стислість розповіді,

-         дві-три дійових особи,

-         невеликий обсяг, прозова форма.

5. Відкритий мікрофон
     -   Пригадайте, які твори про Другу світову війну ви читали?

-         Про що в них йшлося?

-         А чи читали ви твір про те, що відчували переможені німецькі солдати?

6. Асоціативний кущ
-  Які асоціації у вас виникають, коли ви чуєте слово “війна”?

РОЗРУХА                      ПОРАНЕННЯ

ВІЙНА

                    СМЕРТЬ                                                     ГОЛОД

                                                           

                                                            ГОРЕ

-         Які асоціації у вас виникають, коли ви чуєте слово “полонений”?

ПОЛОНЕНИЙ

                           ПРИНИЖЕННЯ                    ГОЛОД

               СМЕРТЬ                                                                     СУД

\

  СТРАХ                      ВАЖКА  РОБОТА

7. Презентація «Жахи  війни…»

8. Проблемне  питання
- Чи можна простити ворога?                                                                                          9. Словникова робота                                                                                                        Гер – пан.                                                                                                               Фрау – пані.                                                                                                                        Кіндер – дитина.                                                                                                                        Гут – добре.                                                                                                                       Шнель – швидше.                                                                                                      Нужник – туалет.                                                                                                                 Барак – приміщення для тимчасового проживання.                                                     Лейпціг  – місто  в  Німеччині.                                                                                           Вдова –жінка,  в  якої  загинув  або  помер  чоловік.                                                   Бидлота – пригизливе  звернення  до  полоненого.

10. Спрямоване читання
-  А  тепер  будемо  читати текст по абзацу і відповідати  на запитання.                               І абзац                                                                                                                                        - З  яким  почуттям  працювали  полонені  німці?                                                               – Як  змінилося  їхнє  ставлення  до  роботи?                                                                          - Про що мріяли полонені німці, коли зводили будинок?                                                        ІІ абзац                                                                                                                                   - Для чого німець посадив клумбу?                                                                                - Чому він це робив з любов’ю?                                                                                                  - А як діти поставились до його благородної мети?                                                          ІІІ абзац                                                                                                                                - Як і чому змінилося ставлення до полонених?                                                                  IV-V абзаци                                                                                                                               - Як ви ставитесь до полоненого німця?                                                                           - Яким чином автор викликає саме таке почуття до нього?                                          - Розкажіть про  стосунки між Фрідріхом і дітьми.                                                                        - Як Фрідріх ставиться до дітей? Чому намагається з ними порозумітися?                                       - Як діти ставляться до нього?                                                                                             VІ абзац                                                                                                                              - Чим полонений німець здивував жінок?                                                                                  - Як ви думаєте, що буде далі?...                                                                                           VІІ абзац                                                                                                                              - Що сталося з Фрідріхом?                                                                                             - Чому він це зробив?                                                                                                            - Яка основна  причина його вчинку?                                                                                      - Як його поховали? Чому саме так?                                                                                   VІІІ абзац                                                                                                                          - Передайте почуття дівчинки, яка довго поневірялася, а тепер живе у власній квартирі.                                                                                                                     - Передайте почуття дівчинки, яка дивиться з вікна і бачить у грудні дивну квітку.                                                                                                                                     - Які почуття були на душі у дівчинки, коли вона біля квітки побачила хрест?  ІХ абзац                                                                                                                                 - Як була знайдена фотокартка? Навіщо Фрідріх її сховав?                                                    - Як розуміти закінчення твору? Чому питанням? До кого питання? Чи дізнаються діти про батька?                                                                                                   - Яку пам’ять залишив про себе полонений Фрідріх?                                               - Поясніть назву твору.                                                                                                       - Чому автор не зазначила назву міста, яке відбудовували німці?  

11.  Складання  паспорту  твору

Тема: зображення  гуманного  ставлення  до  полонених  німців.  Які  відбудовували  зруйноване  місто.

Ідея: засудження  війни,  жорстокості;  уславлення  гуманізму,  чуйності  доброти.                                                                                                                         Основна  думка: ненависть,  зневажливе  ставлення  до  полонених  німців  змінюється  на  доброту,  чуйність, співпереживання, бо  простий  німець – заручник  фашизму.                                                                                                        Жанр:   новела.                                                                                                            Композиція.                                                                                                           Експозиція: полонені  німці  зводили  будинки.                                                     Зав’язка:   ставлення  Фрідріха  до  українських  дітей, жінок-вдів.  Кульмінація:   хвороба,  а  потім  самогубство  Фрідріха.                                                  Розв’язка:   знайдена  в  стіні квартири  фотокартка  з  двома  дівчатками – згадка  про  полоненого  німця.                                                                                           12. Експрес-опитування   «Чи уважний ви читач?»
«Так. Ні»
1. Події в творі відбуваються після Другої світової війни.                                              2. На фотокартці Фрідріха було двоє хлопчиків.                                                                 3. На грядці Фрідріх посадив жовті нагідки.                                                                        4. Діти любили слухати Фрідріхові пісеньки.                                                                        5. Вдови ставились до полонених вороже.   

КЛЮЧ:  1-ТАК,   2-НІ,  3- ТАК, 4- ТАК, 5- НІ.                                                                                                                                   13. Робота  з  картками                                                                                            Картка  №1                                                                                                                       - Уявіть Фрідріха до війни. Чим він міг займатися? Як ставився до роботи? Як ставився до дітей, дружини? Доведіть, що у німця розвинене почуття прекрасного. Відповідь обґрунтуйте.                                                                           Картка  №2                                                                                                                       - Чому, на ваш погляд, вдови співчували полоненим німцям, хоча мало бути навпаки? Чому найбільше ненавиділи  німців діти? Чи мали вони на це право? Відповідь обґрунтуйте.                                                                                   Картка  №3                                                                                                                       - Над чим змушує задуматись цей твір кожного з нас? Кого і що засуджує? До чого закликає?                                                                                                              Картка  №4                                                                                                                       - У творі є символічні образи. Що, на вашу думку символізує квітка, яка зацвіла у зимову пору;  хрест, з гілочок , зв’язаних сухою травою; фотокартка?                                                                                                                    Картка  №5                                                                                                                       - Доведіть, що твір  «Гер переможений» - це новела.
Картка  №6                                                                                                                      - Чи актуальні проблеми, порушені  у творі, у наш час?                                              Картка  №7                                                                                                                     - Хто  є  оповідачем у  творі?   У  скількох  часових  площинах  розгортаються  події  твору?                                                                                Картка  №8                                                                                                                             -  Коли  вперше  дівчинка  відчула власну  провину  й  провину  своїх ровесників  перед  Фрідріхом?                                                                                  Картка  №9                                                                                                                               -  Що  стало  головною  причиною  самогубства  Фрідріха?                                  Картка  №10                                                                                                                      - Чи  співчував  Фрідріху  охоронець? Підтвердьте  цитатою  з  твору?                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             

14. Розв’язання  проблемного  питання
-  Проаналізувавши  новелу, чи  змінили  ви  свою думку   стосовно  того, чи можна простити ворога? Чому?                                                                                       

15.Слово  вчителя                                                                                                                                      У  Біблії  говориться: «Не   тільки  друзів  і  благодійників  ми  повинні  любити,  але  й  ворогів.  Хто  нам  робить  зло, тому  роби  добро, хто  лає тебе,  того  хвали і  молися  за  нього  Богу. Не  мстися  ворогам,  не  роби  їм  нічого  поганого».

ІV. Підсумок  уроку                                                                                                                           Я вчився…                                                                                                                                    Я розвивав…                                                                                                                             Я роздумував…                                                                                                                        Я зрозумів…                                                                                                                                   На уроці я дізнався ….                                                                                                 Враження від уроку…

Висновок: Кожна людина приходить у цей світ, щоб бути щасливою…

V. Оцінювання навчальних  досягнень  учнів

VІ. Домашнє завдання

1.     Вивчити теоретичне поняття «новела».

2.     Підготуватися  до  контрольної  роботи.

3.     Намалювати  ілюстрацію  до  твору  (за  бажанням).

Середній  та  достатній  рівні:                                                                                      Дати письмову коротку відповідь на останнє речення новели:

« Ви не знаєте, де наш тато?..»

      Високий  рівень:

       Напишіть лист Л.П.Пономаренко .   Розкажіть про свої враження від прочитаного твору.

Тема.  Іван   Багряний.  Роман  «Тигролови».  Жахливі  картини  БАМЛАГу.

            Образ  Григорія  Многогрішного.

Мета:  розкрити  жанрові  особливості  роману,  його  будову, художні

            прийоми  відображення  дійсності;  розвивати  в  учнів  уміння 

            визначати  ідейний  зміст  і  художню  специфіку  художніх  творів; 

            виховувати  почуття  гідності.

Тип  уроку: урок – конференція.

Обладнання:  роман  «Тигролови»,  карта  Далекого  Сходу, картки  з

                        написами  для  кожної  групи.

Епіграф:  «Сміливі  завжди  мають  щастя».

                                                       Іван  Багряний.

Хід  уроку

І.  Оголошення  теми,  мети,  завдань  уроку.

1.     Вступне  слово  вчителя.

     Перегорнувши  останню  сторінку  роману  «Тигролови»,  мені  чомусь  на  думку  прийшли  слова:  «Краще  вмерти  стоячи,  ніж  жити  на  колінах»,  бо  вони  синонімічні  словам  автора,  «Ліпше  вмерти  біжучи,  ніж жити  гниючи».

     Так  думав  автор  і  так  думав  його  головний  герой  Григорій  Многогрішний.

      Які  ж його  гріхи?

ІІ.  Актуалізація  опорних  знань  учнів.

1. Бесіда.

-         Визначте  жанр  роману  «Тигролови».

-         Чи  можна цей  твір  назвати  автобіографічним?

-         Чому  роман  не  був  виданий  в  СРСР?

-          

ІІІ.  Сприймання  і  засвоєння  учнями  навчального  матеріалу.

1. Робота  груп: 

-         бібліографи;

-         географи;

-         літератори;

-         природознавці;

-         критики;

-         народознавці.

-          

2.     Слово  бібліографу.

Іван Багряний перебував на Далекому Сході трохи більше п'яти років. Спочатку - як висланець, якому заборонили протягом трьох років про­живати на Україні, а потім - як каторжанин «БАМЛАГу» (табору Байка-ло-Амурської магістралі, залізниці, будованої силами ув'язнених). На пре­великий жаль, перебування Івана Багряного на Далекому Сході є найбільш маловивченим періодом у його біографії. Відомо, що він досить добре його об'їздив - побував нібито аж на Чукотці. Займався мисливством у сіхоте-алінській тайзі - «Тигролови» легко переконують, що цю справу він знав дуже добре. Перебував він і в числі тих тисяч каторжан «БАМЛАГу», узагальнений образ яких не раз з'являється на сторінках роману. Отже, вражень від свого перебування на Далекому Сході молодий поет виніс предостатньо. І ці неординарні враження в тій чи тій формі колись усе одно мали бути вираженими. І це сталось при першій нагоді.

Перебуваючи на окупованій німцями території, Іван Багряний подав­ся на Західну Україну з цілком конкретною метою - воювати в лавах Української Повстанської Армії. Але допоки налагоджувалися відповідні зв'язки, він восени 1943 року деякий час жив у невеличкому курортному містечку Моршині, де, за його словами, був зайнятий «ремонтом» - тобто поправляв підірване у сталінських тюрмах здоров'я.

Одного разу Багряному повідомили, що його розшукують гестапівці, які почали справжнє полювання на активістів українського національно-виз­вольного руху. Місцеві патріоти швидко допомогли Багряному піти в підпілля - влаштували його на проживання в будинку, що був поза підоз­рою гестапівців. Тут він мав прожити деякий час, безвихідно перебуваю­чи в окремій кімнаті. Багряний попросив у своїх рятівників чистого па­перу та олівців і почав писати роман на матеріалі власних далекосхід­них вражень. Вочевидь, він давно його виношував, тому що писав легко і швидко, хоч і не мав досвіду роботи над великим прозовим твором. Робо­та враз захопила письменника. «Мені не треба було нічого вигадувати, - писав пізніше він. - Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніа­гара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником.

Я люблю її людей. Я люблю її тварин. її зоофауну, орнітофауну, її флору - рослинний прекрасний світ (що тепер, в уяві моїй, був прекрас­ний особливо). Я знав ту фауну й флору, й географію, як, може, жоден професор, бо я ту географію пройшов власними ногами, а флору й фауну помацав не тільки власними очима, а й власними руками... Я не просто писав, я - жив! І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів».

Перед нами - важливе свідчення, що допомагає краще зрозуміти психологію письменницької праці. Звернімо увагу на спостережливість письменника, на його здатність пізнавати навколишній світ, запам'ято­вувати його.

Одна з особливостей таланту письменника якраз і полягає у його здат­ності поглиблено сприймати навколишній світ. Зрозуміло, що стосується це

не тільки флори і фауни, а й - у першу чергу! - людини і суспільства в цілому. І не тільки про звичайну спостережливість треба вести мову, а про здатність художньо обдарованої особистості розуміти суть зображуваних

речей і явищ.

Інший цікавий висновок стосується зізнання письменника про інтен­сивність відтворення за письмовим столом прожитого раніше життя: ви­являється, він упивався ним і переживав із такою силою, що перевищува­ла силу реальності на багато разів! У мистецтві існує закономірність: що яскравіше митець уявляє зображуване явище, що глибше переживає його, то у нього більше шансів домогтися високої художності, - в такому ви­падку художній текст, який він творить, немовби вбирає у себе яскравість його уявлень та глибину переживань і, ввібравши, набуває здатності пере­давати все це читачеві. Ось чому при читанні «Тигроловів» ми з такою яскравістю уявляємо зображувані в романі картини, так легко проймає­мось почуттєвими станами, що переживають його герої. І все це, треба думати, є похідним від сили тих образних візій і від тих почуттів, що буя­ли в уяві і в душі молодого письменника, коли він, ізолювавшись від не­спокійного світу в окремій кімнаті, поринув у світ своїх минулих «далеко­східних» вражень.

Працював майже цілодобово, роблячи невеликі перерви для корот­ких нічних (щоб ніхто не запримітив!) прогулянок на свіжому повітрі та кількагодинного сну. На чотирнадцятий день (!) роман було закінчено - на високий стос густо списаного паперу лягла остання сторінка. Потім - переїзд до Львова, де Багряний, передрукувавши роман на друкарській машинці, подав його на літературний конкурс, що саме був оголошений одним видавництвом. «Сам я перейшов у підпілля, - згадує письменник. - Сказати по совісті, долею свого твору я вже не цікавився». Вочевидь, пись­менник повністю віддався підпільній роботі в УПА. Але досить швидко роман нагадав про себе. Виявилося, що на тому конкурсі він отримав першу премію. Незабаром роман вийшов окремою книгою під назвою

«Звіролови».

Така ось історія написання цього непересічного твору української літе­ратури...

3.     Розповідь  учителя.

     З настанням української державності ми якось краще почали усві­домлювати, що «нашого цвіту - по всьому світу». Тепер добре знаємо, що українці живуть у всіх частинах планети. Нелегка доля змушувала їх у різні часи покидати рідну землю і шукати щастя в далеких краях. Зараз усе більше дізнаємося про життя українців у багатьох європей­ських країнах, у Північній та Південній Америці, в Австралії... Дізнає­мося, в основному, з часописних публікацій, у яких все-таки переважа­ють сухі факти та статистичні виклади (скільки українців проживає, якою працею вони зайняті, які культурні центри створили і т.п.) і не вистачає власне образного, конкретно-чуттєвого відображення життя на­шої діаспори. «Тигролови» - один з тих нечисленних художніх творів, який дарує нам образне бачення «трудів і днів» українських пересе­ленців, що утворили на Далекому Сході величезний за розмірами край під назвою Зелений Клин.

Художній світ «Тигроловів» оповитий екзотикою, що надає роману особливої принадності. Вже давно помічено, що книги, які розповідають про маловідомі далекі краї, де незвичайна природа і незвичайні люди, ви­кликають підвищений інтерес у читачів, особливо молодих. Екзотика -це романтика далеких країв, що так не подібні до звичного краю, у якому живеш. Скільки юних читачів після знайомства зі «Слідопитом» Фені-мора Купера починають буквально марити образним світом цього зна­менитого роману!

«Тигролови» відкривають нам прекрасно зображену природу дале­кого Уссурійського краю з її величними горами, незайманими праліса­ми, бурхливими гірськими ріками, із багатим та розмаїтим тваринним світом. Персонажі роману вражають своїм вільнолюбством, сміливістю, фізичною витривалістю та просто людською привабливістю. їх мужні характери гармоніюють із суворою та дикою природою. Думається, що завдяки саме цим якостям «Тигролови» у свій час набули великої по­пулярності серед зарубіжних читачів. Твір перекладений на багато іно­земних мов, а його неодноразові видання досягли у сукупності трьох­мільйонного тиражу. Громадяни західноєвропейських та північноамери­канських країн купували цей роман як святковий подарунок своїм близьким чи знайомим.

4.  Слово  географам.

Як свідчать історики, наші співвітчизники з'явились на Далекому Сході ще у другій половині XVII століття, коли українські козаки ра­зом з російськими землепрохідцями проникали на простори Сибіру, Да­лекого Сходу. Український переселенець Никифор Чернігівський роз­будував оборонний пункт Албазін. В Нижньо-Селінгінську перебував висланий разом з родиною гетьман Лівобережної України Дем'ян Многогрішний. Безстрашним землепрохідцем був український козак Беняк, який в 1770 році вирушив із гирла Амуру в морський похід, аби створити власну державу на островах Тихого океану. Ця спроба закін­чилась невдало - Беняк разом зі своїми товаришами загинув. Кількість переселенців-українців збільшилась після зруйнування Запорізької Січі. Але такі поселення - то тільки передісторія того краю, який пізніше називатимуть Зеленим Клином.

Як це не дивно, але поява Зеленого Клину певною мірою пов'язана з особою Тараса Шевченка. Перебуваючи на засланні, він познайомився в Оренбурзі з генералом Унтербергером, бував у нього дома. У розмовах із Шевченком генерал дуже високо відгукувався про хліборобський талант українців, які були переселені в Середню Азію для освоєння тамтешніх земель. Ті розмови добре запам'ятав син генерала. Пізніше, коли він став губернатором Приморського краю і коли перед ним постала необхідність організувати заселення малолюдного Примор'я, він подбав перед централь­ною владою про безкоштовний перевіз переселенців з України - мав надію, що саме вони зуміють освоїти неозорі землі краю. І не помилився. У себе на батьківщині українські селяни страждали від малоземелля, і тому їх вабила перспектива отримати безкоштовні земельні наділи на Далекому Сході.

Поселення почалось у 1882 році. З кількох українських губерній се­ляни збиралися в Одесі, де вантажилися зі своїм нехитрим скарбом на пароплави - їм випадала довга і важка морська дорога через Індійський океан аж до гирла Амура. Про таку подорож у стилі думного речитативу розповідав старий Сірко - один із персонажів «Тигроловів»: «Рідну зем­лю покидали, уклін їй складали, береги сльозами поливали і довго-довго руками та шапками з моря Чорного махали, у краї чужі, далекі, за триде­сять земель-морів, на край світу мандрували, щастя-долі шукали. Мимо берега турецького, ще й мимо Босфору пропливали. Царгород-Стамбул і всю Туреччину обминали, де діди-прадіди на гаках та палях загибали, бо султанові страху наганяли... А потім якоюсь «канавою» в інше море ви­бирались і увесь світ кругом на обмин об'їздили. Коло Індії їх дощі обливали-мочили, біля Цейлону вітри пекли-сушили. В Бомбеї вони воду пили, в Сінгапурі сльози лили... Китай обминали, - на голому чердаку купою лежали, пальці гризли і сльозами запивали... Та віри в щастя своє щерба­те і в силу свою двожильну не теряли. Ні, ні!

Отак і пливли. Здорово мандрували.

І чого тільки, чого не надивились, не набачились! А в край дикий, аж під Японію, як прибули та на землю як стали, та все його кляли-проклинали. Чи їли, чи спали, — все свій край далекий, ясний споминали.

Для початку з половини перемерли. А далі позвикали. А позвикали -то й зажили! Ого! Ще й як зажили!»

Дійсно, важкими були ті мандри до необжитого краю Російської імперії - аж до берегів Охотського моря. Важко було ставити житло, орати цілинні землі, пристосовуватись до незвичного клімату. Але українському селяни­ну тільки дай землю і волю - то він здатний творити чудеса. Досить швид­ко на рівнинних землях піднялися села з біленьких хат, заврожаілися поля, завелось багато худоби. Щороку прибували все нові поселенці, заснову­валися і розросталися нові села. І ось настав час, коли поселенці з Укра­їни почали складати більшість населення краю. Наприклад, у 1907 році серед жителів Приморського краю вони становили 75-80%, Амурщини -60-65%. Таку величезну територію на Далекому Сході, що була заселена переважно українцями, почали називати Зеленою Україною, або ж Зеле­ним Клином. Царська влада, хоч і давала поселенцям певні пільги еконо­мічного характеру, все ж чинила серйозні перешкоди національно-культур­ному розвитку майже півмільйонної української громади. Проте у 20-ті роки, коли на деякий час ті штучні перепони були зняті, відбулося бурхливе піднесення українського суспільно-політичного та культурного життя. Почали виходити часописи, у школах викладання здійснювалось україн­ською мовою, відкрився навіть педагогічний інститут. У кількох районах державною мовою була українська.

На початку 30-х років політика більшовиків щодо вільного розвитку усіх національностей, що проживали в СРСР, різко змінилась. У 1932 році протягом лічених днів шляхом розмаїтих і суворих заборон був фактич­но припинений національний розвиток українського населення Зеленого Клину. Почалась інтенсивна русифікація цього краю. Одночасно розгор­нулась боротьба з «кулаком» як із «класовим ворогом». А «кулак» - це добрий господар, який за довгі роки важкої і впертої праці набув елемен­тарного достатку. В романі «Тигролови» бачимо, як родина Сірків змуше­на була залишити село і перебратися в лісові нетрі Сіхоте-Аліня - фак­тично, таким способом Сірки намагались уникнути розкуркулення та ко­лективізації.

Протягом багатьох десятиліть українці Зеленого Клину були позбав­лені можливості зберігати свою культуру, мову, традиції, оскільки не було національних шкіл, преси, радіо. Штучно були припинені будь-які зв'язки з «материковою» Україною.

Проте і до цього часу по багатьох селах Далекого Сходу ще можна чути українську мову. З появою незалежної України почало оживати на­ціональне життя українців Зеленого Клину. В багатьох містах утворились культурні товариства. Збираються, відзначають визначні дати національ­ної історії, по-українському святкують Різдво і Великдень, насолоджують­ся спілкуванням рідною мовою...

4.     Розповідь  учителя.

     Роман  «Тигролови»  багатоплановий,  та  передусім – це  твір-протнест  проти  елементарних  прав  людини.  З  найвиразніших  його  тематичних  пластів  можна  виділити  такі:

-         трагедія  України;

-         вплив  сталінських  репресій  на  долю  окремої  людини – молодого  українського  інженера-авіатора  Григорія  Многогрішного;

-         жорстокість  і  лютість  тих,  чиїми  руками  творилися  терор  і  беззаконня,  побут  і  традиції  українців-переселенців  на  далекому  Сході;

-         романтична  сюжетна  лінія  кохання  Григорія  і  Наталки.

     При  всій  багатоплановості  твір   не  розпадається  на окремі  частини  (12  розділів,  ряд  підрозділів,  схожих  на  новели).

5.  Слово  літераторам. 

Початок твору вражає експресивно виписаним образом поїзда, що мчить крізь сибірські простори на Далекий Схід. Експресивність образу полягає у його особливій, сказати б, посиленій виражальності: «...Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон». Надалі цей образ поїзда-дракона все більше увиразнюється за допомогою окремих деталей, які гіперболізують сам образ, надають йому символічних смислів. Поїзд-дракон не входить у тунель, а занурюється, «як вогненноокий хробак, зі скреготом і хряском у груди скелястих гір». Його шістдесят коробок-ва-гонів - це шістдесят суглобів у дракона. Надпотужний паротяг «Й.С.» (Йосип Сталін) показаний письменником як голова велетенського двоо­кого циклопа. Прожектор на тендері сприймається як довгий вогненний хвіст... Ця вражаюча картина поїзда-дракона, що тримає у своїх вагонах-суглобах тисячі замордованих людей і несамовито мчить через пустелі, нетрі, гірські провалля й тунелі, символізує державу, що проводить зі своїм на­родом якийсь дикий, ще не бачений в історії людства експеримент, а саме: велику частину свого народонаселення вона кидає в тюрми, вивозить у спеціально облаштовані концентраційні табори Сибіру. У цих людей за­брана воля, честь, гідність, сім'я, батьківщина. Вони перетворені у рабів. їх годують як тварин. Вони обірвані, і мерзнуть на холоді. Вони працюють каторжно — понад фізичні можливості. Таких людей не тисячі, не сотні тисяч, їх - мільйони. Поїзди-дракони мчать один за одним із густонаселе-ної європейської частини СРСР у малозаселений Сибір. Повертаються на­зад - за новими тисячами «куркулів», «ворогів народу», «буржуазних на­ціоналістів». Поїзд-дракон символізує репресивну тоталітарну систему. Це хижий, жорстокий, страшний звір, з яким, здається, ніхто не в змозі упора­тись - ні Кожум'яка, ні Юрій Переможець.

В одному з вагонів поїзда-дракона - Григорій Многогрішний, голов­ний герой роману.

У другому розділі «Світ на колесах» - знову образ поїзда, але вже іншого. Поїзд м'який, комфортабельний, доглянутий, із затишними спаль­ними купе та розкішним вагоном-рестораном. Із розмаїтим за соціальним та професійним статусом складом пасажирів. Єдине, що їх усіх об'єднує, - це те, що вони поки що на волі. Але багато хто є вільним тільки тимчасо­во. Ніхто, буквально ніхто з пасажирів розкішного тихоокеанського екс­преса не гарантований від того, що в один момент він стане каторжани­ном, скажімо, того ж «БАМЛАГу». Два різні поїзди символізують розподіл населення «першої у світі соціалістичної країни» на дві частини - одна з них введена у рабство і перебуває за ґратами і колючими дротами, а друга -поки що на волі. Такий розподіл населення - найхарактерніша ознака тоталітарного суспільства.

Перші розділи в композиції твору відіграють важливу функцію, подібну до тієї, яку, наприклад, відіграє у великому музичному творі інтродукція, а в опері чи балеті - увертюра, - вони створюють загальне тло, яке постій­но проглядатиметься з різних сюжетно-композиційних точок роману. На­далі події розвиватимуться в досить локалізованому просторі - у глухій тайзі. І число персонажів буде досить обмежене. Але експресивні, емо­ційно насичені картини, зображені у двох перших розділах роману, вже існу­ватимуть у свідомості читача, нагадуватимуть, про який час і про яку краї­ну йдеться, кидатимуть свій тривожний відблиск на життя Григорія Мно­гогрішного та родини Сірків, що усамітнилися в уссурійських дебрях.

Одночасно у двох перших розділах відбулась сюжетна зав'язка - втеча Григорія з поїзда-дракона, прибуття на Далекий Схід в іншому поїзді ма­йора ОГПУ-НКВД Медвина, який раніше розслідував справу Григорія і немилосердно катував його, навіть ставив за мету знищити цього, за його словами, «зоологічного» націоналіста. Пізніше ці два антиподи, два непри­миренні вороги зустрінуться в тайзі, і то буде кульмінаційна точка в сюжеті.

Григорія, що до краю був виснажений багатоденними блуканнями в тайзі і вже перебував майже у безсвідомому стані, врятувала родина Сірків. Після одужання він живе у Сірків, разом з ними займається полюванням та небезпечним ловецьким промислом. Фактично, Григорій став членом сім'ї тигроловів. Розділи, у яких розповідається про побут цієї сім'ї, про по­лювання в тайзі, про ловлю тигра, складають головний текстовий корпус роману. Письменник описує повільний плин життя. Довгий час у романі діють тільки 5 персонажів - 4 члени родини Сірків (батько, мати, їх син Григорій і донька Наталка) та Григорій Многогрішний. Полюють на звіра, рибалять, ловлять тигра, здійснюють далекі переходи по сіхоте-алінських нетрях. Літо переходить в осінь, а осінь - у зиму. Здається, що зображен­ня такого досить локалізованого в часі і просторі життя не здатне заціка­вити читача. Бо, по суті, нема наскрізного конфлікту, та й сюжет плине довгий час без особливих завихрень. Але попри все це роман читається з великим інтересом. Є кілька причин такого зацікавленого сприймання твору. Головна з них полягає в екзотичності зображуваного світу. Читач буквально відкриває для себе дику й величну природу Уссурійського краю, вражається нею. Його приваблюють мужні характери тигроловів, їх висо­ка моральність. Цікаво стежити, як виявляється їх українськість у нетипо­вому для українців природному середовищі. Великий інтерес у будь-яко­го читача викликають прекрасно виписані мисливські сюжети. Чого тільки варті описи нічного «лучення» риби чи ж ловлі тигра! Зацікавлено сте­жить читач за зародженням і повільним розгортанням любовного почут­тя, що охопило Григорія і Наталку. Своєрідність стосунків між ними по­лягала в тому, що вони довго, наскільки це було можливим, намагались не виявляти своїх почуттів.

На початку другої частини роману (розділ «Мемеntо моri») показано, як над тайгою з'явилось вісім чотиримоторних літаків. То були «велетенські, чорні проти сонця, потворища». Поява цих літаків нагадала Григорію Многогрішному про існування того іншого, жорстокого світу, від якого йому вдалося порятуватись у цій глухій тайзі. Він відчув, як той світ простягує свої щупальця до нього.

     Поїздка Григорія Сірка і Григорія Многогрішного до Хабаровська є дуже важливим сюжетно-композиційним прийомом, бо дає змогу письменнику суттєво розкрити світ роману. З екзотичного світу тайги, де проходило життя героїв роману, ми переносимось у тогочасне місто, де отримуємо змогу відчути типову для «першої у світі країни соціалізму» атмосферу суспільного життя — з його всевладним та всюдисущим НКВД, з безглуз­дою і нічим не виправданою міграцією величезних мас людей, із всесиль­ністю чиновників, що при владі, з підозрілим ставленням один до одного, з типовими совєтськими абревіатурними словами-потворами («Дальзагот-хутро», «Нархарчопром», «Госспірт», ДК ОКДВА). То був час нової хвилі арештів, що прокочувалась по величезній країні. У Сибір і на Далекий Схід знову потягнулись тисячі поїздів, везучи туди мільйони «куркулів» та «ворогів народу». Розділ, у якому йдеться про перебування двох Гри­горіїв у Хабаровську, надає роману стереоскопічності і, сказати б, глиби­ни зображення.

Ще трохи тайгової екзотики, прекрасно вималюваних сцен полюван­ня на тигра, і раптом - кульмінація та напружена, із швидкою зміною подій, розв'язка. В тайзі Григорій зустрів співробітника НКВД Медвина, який по службі був переведений з України на Далекий Схід. Прийшов час розрахуватися з ним за колишні катування. В короткому двобої Гри­горій вбиває свого кривдника - і це була справедлива помста. Після цього він змушений покинути територію країни і перейти кордон з Маньчжу­рією, де він почувався б у безпеці. Фінальна частина роману ще раз за­свідчила високу майстерність письменника, яка виявилася в умінні звору­шити читача. Григорій і Наталка довго приховували свої почуття. Але за­раз, коли прийшла мить прощання, вони якось природно освідчились один перед одним. Зворушує сцена прощання Григорія з родиною Сірків і особ­ливо той момент, коли Наталка раптом вирішила піти в Маньчжурію ра­зом із Григорієм.

Момент переходу кордону виписаний у пригодницькому стилі. Гри­горію вдалось ошукати прикордонників, відвернувши їх увагу від того місця, де вони вирішили перейти кордон.

Можна і треба говорити про композицію образів персонажів ро­ману, їх вибір багато в чому визначає його побудову. Персонажів, яким приділяється найбільша увага, в романі не багато. Це Григорій та члени родини Сірків. Вибір усіх інших персонажів дає змогу письменнику до­сить повно відтворити тогочасне суспільно-політичне та національне тло. Зустріч з родиною Морозів і коротке знайомство з нею допомагає пись­меннику розширити наше уявлення про українців Зеленого Клину. Вели­ку симпатію викликають представники інших націй, в т.ч. і корінних націй, що заселяють Далекий Схід - удеге, корейці, китайці. Досить широкий со­ціальний та національний типаж, характерний для тогочасного далекосхід­ного міста, виявлено в тій частині роману, де йдеться про відвідини Григо­ріями Хабаровська. Є в романі й один збірний образ із явно символічним значенням. Ідеться про образ юрми каторжників, який кілька разів постає в романі, характеризуючи зображений у ньому час.

5.     Характеристика  образів.

-         Григорій  Многогрішний;

-         Наталка  Сірко;

-         батьки;

-         Гриць  Сірко.

6.     Слово  природознавцям.

     Майстерність письменника у живописанні виявляється в тому, наскільки яскравим та виразним постає зображуваний ним світ у нашій уяві.

Знайомство з романом тільки тоді буде повноцінним, коли читач не оминатиме описів природи, а навпаки, постійно намагатиметься відтвори­ти їх, - пейзаж у «Тигроловах» є важливим змістовим компонентом. Як про це вже йшлося, один з чинників привабливості роману Багряного криється власне у тому, що витворений у ньому світ природи є екзотич­ним. І створив цей світ на основі реальних вражень письменник, першим мистецьким захопленням якого був власне живопис: як відомо, Багря­ний уже змалку любив малювати, пізніше навчався живописному мис­тецтву в технікумі та в художньому інституті, працював театральним декоратором... Одне слово, можна легко прийти до висновку, що на при­роду Уссурійського краю Багряний дивився очима живописця - і це виразно позначилося на багатьох пейзажних замальовках, що зустріча­ються у романі. Ось одна з них: «Височенна, чотириярусна тайга, буйна і непролазна, як африканський праліс, стояла навколо зачарована. Не ше­лесне лист, не ворухнеться гілка. Сорокаметрові кедри, випередивши всіх у змаганні до сонця, вигнались рудими, голими стовбурами з долішнього хаосу геть, десь під небо і заступили його кронами. Там по них ходило сонце і пливли над ними білі хмари. Слідком за кедрами пнулися веле­тенські осики та інші листаті гіганти, що, бувши нижчі за кедри, творили другий ярус. Потім височенна ліщина колючого горіха, ялини, де-не-де берізки, берестина, черемха, перевиті ліанами дикого винограду та в'юнків, ішли вгору третім ярусом. А внизу - в четвертому ярусі - суцільний хаос. Місцями густа, мов щітка, звичайна ліщина, височенні трави і бур'я­ни. Повалені вздовж і впоперек дерева, мов велетні на полі бою, потрухлі і ще не потрухлі, одні з скрізними дірами-дуплами, як жерла небувалих гармат, другі вивернуті з усією системою коріння, що тримали його руба як стіни або як велетенські пригорщі зі стиснутими межи пальцями камінням і землею.

Внизу, по землі, слався мох, пообростав усе, що тільки можна. Внизу було півтемно і вогко. Лише де-не-де проривались яскраві сонячні пасма і стояли, як мечі, уткнуті лезами в землю».

Якщо ми, читаючи роман, уважно сприймемо цей фрагмент і відтво­римо в уяві зображену в ньому картину, то, спостерігаючи за діями персонажів протягом подальшого читання твору - за їх багатоденними  переходами по тайзі, привалами, суто мисливськими діями тощо, - ми уже завжди будемо бачити їх серед цієї природи, тобто серед цих височенних сорокаметрових кедрів, серед повалених дерев, вивернуте коріння яких нагадує «велетенські пригорщі зі стиснутими межи пальцями камінням і землею». Ми будемо почуватись немов на дні зеленого океану. Тут буде вогко і напівтемно. І тому з особливою виразністю будемо бачити сонячні промені, що прориватимуться через щільне верхів'я дерев і нагадуватимуть світло-жовті мечі, уткнуті лезами в землю.

Але досить часто письменник виводить своїх героїв, а разом з ними і нас, читачів, із цих напівтемних нетрів і дає змогу панорамно побачити природу Сіхоте-Аліня. І тоді перед нами постає хвилююча панорама по­критих тайгою, а тому й блакитних далеких кряжів, високих сопок, за яки­ми вгадується безмір Тихого океану. «Дикий краєвид відкрився його га­рячковим очам. Скільки оком сягнеш, розпростерся хвилястий, зелений океан, збрижений велетенськими химерними хвилями, що йшли одна за одною: то ліс підіймався на кряжі гір, опускався і знову підіймався... Най­ближчий гребінь - сизо-зелений, зубчастий. За ним - сизо-фіалковий: ліворуч тягся ламаний контур. Потім - сизо-голубий... Голубий... І все вище й вище. Фантастична, дивовижна панорама. Могутня в своїй красі...». Погляд художника, який саме так бачить і відображає світ, близький до реріховського.

Картини-панорами чергуються з пейзажними зарисовками, що пока­зані середнім планом. Це може бути стежка над урвищем, по якій Сірки ведуть нав'ючених коней. А може бути стежка серед високої та росянис­тої трави - такої високої і такої росянистої, що Сірки, йдучи по ній, про­мокли з ніг до голови. Бачимо Голубу падь - розлогу долину, що заросла буйним пралісом. Запам'ятовуються описані Багряним ріки і річечки, як, наприклад, одна з них, Мухень: «...власне, ніякої річки там і не було, ще так лишень, річечка чи джерело. Але мальовниче. Падала та річечка стрімким водоспадом серед надзвичайних у своїй первісній красі урвищ і шуміла-шуміла».

Багряний, за його ж словами, дуже добре знав рослинний і тварин­ний світ Уссурійського краю (пригадаймо його слова: «...я знав ту фау­ну й флору, й географію, як, може, жоден професор, бо я ту географію прой­шов власними ногами, а флору й фауну помацав не тільки власними очима, а й власними руками»), проте не зловживав детальними описами, бо вони відволікали б увагу від головної сюжетної лінії. Та все ж іноді не уникав ботанічних та зоологічних вкраплень, які допомагають відчу­ти своєрідність зображуваного краю. Описав не тільки жахливого паута, що не давав спокою людям і коням, кусаючи їх і висмоктуючи з них кров, а й незвичного для Григорія Многогрішного тутешнього соловейка, «мрійноголосу» пташку, що «супроводила їх одиноко в мертвій прохо­лодній тиші, все повторюючи свій нескладний, але мелодійний, ніжний мотив. І бадьорий такий, задерикуватий. Ніби бажала успіху, приказува­ла щось, навчала». Мало-помалу, показуючи та описуючи того чи того звіра (ведмедя, рись, вепра, оленя, тигра...), письменник поступово знайомить нас із «населенням» тайги.

       Той великий успіх, яким користувався роман Багряного серед зарубіжних читачів, пояснюється, окрім усього іншого, ще й умілим зображенням у ньо­му майже незайманої, дикої природи, яка своєю екзотичністю викликала великий інтерес у громадян обжитої та густонаселеної Європи.

7.     Слово  критикам.

     Роман «Тигролови» уперше вийшов в Україні тільки 1991 року. До того він витримав багато видань різними мовами (англійською, голланд­ською, французькою). Цікаво дізнатись, як був сприйнятий цей твір укра­їнськими «діаспорними» літературними критиками і критиками тих країн, де з'являлися його переклади.

Одним із перших відгукнувся на роман Багряного відомий нині вче­ний Юрій Шерех у 1947 році. У статті «Твір про мистецтво стріляти» (га­зета «Українські вісті») він відзначав, що герої роману наділені такими позитивними прикметами, як здоров'я, сила, лицарськість, любов до люди­ни та свого народу. Особлива заслуга письменника, на думку критика, по­лягала в тому, що він «стверджує жанр українського пригодницького ро­ману, українського усім своїм духом, усім спрямуванням, усіма ідеями, по­чуттями, характерами. Цим він говорить нове слово в українському

літературному процесі».

Цікавий аналіз «Тигроловів» здійснив Василь Чорногай у статті під назвою, яка, на нашу думку, досить точно характеризує роман: «Поема все-перемагаючого оптимізму»(«Нові дні», 1953р.) Особливістю рецензії є те, що критик не дивиться на роман як на суто пригодницький, і через те не применшує його художнього рівня. Добре відомо, що жанр пригодницько­го роману обходиться без того, що є характерним і фактично обов'язко­вим для високохудожнього епічного твору. Як ми вже відзначали, автор пригодницького роману переважно зосереджений на розробці сюжету -прагне зробити його захоплюючим. В той же час він менше турбується вираженням внутрішнього світу персонажів, розробкою їх характерів, живописанням природи і багатьма іншими речами, що притаманні серйоз­ній (скажемо так) літературі. Ось чому треба погодитися з такою думкою Василя Чорногая: «...було б цілком неправильним ставити цей роман поруч інших подібних творів пригодницького жанру. Цей роман І.Багряного має перед ними ту істотну й несмертельну¹ перевагу, що він є епопеєю муж­ньої боротьби й перемоги нового українства над природою і над його во­рогами... Твір високопатріотичний, високомистецький і по-вселюдському

гуманний».

     Юрій Дивнич-Лавриненко писав у 1963 році про видатну роль рома­ну в утвердженні серед українців-емігрантів почуття власної гідності:

      «Тигролови», - пише він, - зробили велике діло. Вони здерли шкуру зека, оста, «советского человека» і показали під нею людину, повну життєвої снаги, волі до життя й боротьби».

Наведемо кілька уривків із рецензій, якими відгукнулись німецькі газети і журнали на вихід «Тигроловів» німецькою мовою:

«Втеча на волю, сповнене небезпек життя ловців і ловлених, незна­йомі звичаї, а отже і ніжна історія зворушливого кохання творять напру­жуючий інтерес і чар цієї книги» (Франкфурт-на-Майні, 1961).

«...Головну частину книги займають мисливські переживання та зма­лювання тайги й життя в ній. Ці частини книги надзвичайно вражаючі й сповнені напружуючої атмосфери... Як захоплюючий пригодницький ро­ман, книга добра для міських (муніципальних) бібліотек» (Ройтлінген, 1962).

«Барвисто й цікаво пише українець Багряний про пригоди одного молодого українця, засудженого й вивезеного на Далекий Схід на катор­гу... Дуже яскраво описані люди, тварини та рослини незнайомого краю. Величаве представлення полювання на сибірського тигра. Дуже добра книга для молодих людей» (Мюнхен, 1962).

«Тигролови» тільки почали відкриватись сучасному українському чи­тачеві. Для нас це дуже цінне відкриття, бо дає нам яскраві приклади людської гідності, моральної шляхетності, великої любові до Батьківщини і синівського прагнення служити їй.

8.     Слово  народознавцям.

(Розповідь  про народознавчі  мотиви  у  творі).

ІV.  Підсумок  уроку.

1.     Бесіда.

1.  Многогрішного було кинуто у катівні

НКВД? Чому прислужники сталінського режиму так боялись Григо­рія і ставились до нього як до свого найпершого ворога?

2.        Григорій Многогрішний - праправнук українського гетьмана Дем'яна Многогрішного. Чи відбилось це походження в його характері, світогляді, життєвих принципах?

3.        У чому виявляється моральна шляхетність головного героя «Тигроловів»?

2.  Оцінювання  знань  учнів.

V.  Домашнє  завдання.

Середній  і  достатній  рівень:

 Підготувати  усне повідомлення:

«За що поважаю Григорія Многогрішного».

Високий  рівень:

Написати творчу роботу «Григорій Многогрішний - лицар націо­нальної ідеї».

Технологія інтерактивного навчання

 Тема. Л. Костенко „Маруся  Чурай”. Фольклорна та історична основа твору. Образ головної героїні.

Мета: ознайомити з фольклорною та історичною основою твору; допомогти учням глибше засвоїти зміст роману, удосконалювати вміння аналізувати твір, характеризувати образ головної героїні, робити висновки; розвивати логічність і самостійність суджень, культуру мовлення, пам'ять, мислення, навички виразного читання та акторські здібності; виховувати почуття людської гідності, патріотизму, високої духовності.

Тип уроку: інтерактивний.

Обладнання: роман Л. Костенко „ Маруся Чурай", портрет Ліни Костенко, елементи костюму, ілюстрації до твору, запис пісні "Засвіт встали козаченьки".

Хід уроку

І. Організаційний момент  (1 хв)

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку   (1 хв)

    Сьогодні на уроці ми продовжимо працювати над твором Ліни Костенко «Маруся Чурай».

ІІІ. Актуалізація опорних знань (3 хв)

Демонстрація портрету Марусі Чурай

Бесіда

-  Зверніть увагу на портрет піснярки. Про що говорять її очі, вираз обличчя?

(Обличчя виражає замисленість, сум. В очах читається печаль).

-  Що ви хотіли б дізнатися про неї на сьогоднішньому уроці?

 (Більше дізнатись про її життя, про значення для української нації, про епоху, в яку вона жила, заглибитись в історію українського народу).

   Такий  прийом (демонстрація  картини) дозволить активізувати  увагу усіх учнів, залучити  їх  до  активної  роботи  на  уроці; створить зоровий  образ  Марусі  Чурай  в уяві учнів, що дозволить краще  проаналізувати його.

ІV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу (33 хв)

Слово вчителя

     «Минуло небагато часу від виходу книги, а вона вже стала раритетом, предметом схвильованих виступів майстрів слова, про неї одразу ж з’явилися відгуки у пресі. Так розпочала свій шлях «Маруся Чурай» Ліни Костенко»,— писав наприкінці 1980 р. літературознавець Павло Охріменко. Але, як ми вже знаємо, насправді історія з цим твором розпочиналася не так легко й радісно. Звинувачення внутрішніх рецензентів, причому закиди навіть політичного характеру, затримали вихід роману не менше, як літ на шість… Лише після спеціальної ухвали Президії правління Спілки письменників України твір був випущений 1979 р. «Радянським письменником».

Цей твір поетеси представляє в українській літературі рідкісний жанр.

- До якого жанру він належить?

Очікувана відповідь:

 (Роман у віршах).

- Розкрийте специфіку жанру.

Очікувана відповідь:

(Одна з найскладніших літературних форм, велике художнє полотно, у якому епічний спосіб зображення життя через систему подій і розгорнутий сюжет, через змалювання сформованих характерів поєднується з глибоким ліризмом - віршованою, емоційно забарвленою мовою, з безпосереднім вираженням внутрішнього стану і почуттів автора.)

Міні-лекція про історичні факти, які покладено в основу  твору

     Роман розповідає про події першої половини ХVІІ століття, а саме - часи Хмельниччини. В основу покладено історичні факти про оборону Полтави, а також про життя легендарної полтавки Марусі Гордіївни Чурай (за переказами мешкала в Полтаві 1625 -1650 років).

      Розповідь про долю цієї дівчини переплітається з історичними подіями, учасницею яких вона була. Що ж це за події? Навесні 1637 року в Україні спалахують повстання козаків і селян проти польської шляхти під проводом Остряниці, Гуні та Скидана. А з січня 1648 року ці розрізнені вибухи народного гніву перетворюються на визвольну війну, яку очолив обраний гетьманом Богдан Хмельницький. Під його керівництвом українське військо здобуло визначні перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. У серпні 1649 року між Хмельницьким і польським королем Яном II Казимиром було укладено Зборівський мирний договір. Та через деякий час поляки порушили його і війна спалахнула з новою силою. Одним із наслідків тих страшних часів стала пожежа в Полтаві, у вогні якої згоріли, зокрема, й документи, пов'язані з життям Марусі Чурай. Ліну Костенко цікавлять не лише історичні факти, а й деталі особистого життя геніальної піснетворки Марусі Чурай. Її пісні співає й далі буде співати ще не одне покоління  українців.

Звучить запис пісні «Засвіт встали козаченьки».

   Прослуховування  аудіозапису  пісні створить підґрунтя для подальшого розуміння образу  Марусі, підготує  дітей до сприймання  наступного виду роботи – рольової гри.

Слово вчителя

    Вважають, що автором цієї пісні була співачка-поетеса з Полтави Маруся Чурай. В основі сюжету твору Ліни Костенко  лежать перекази про народну співачку. Та найкраще про свою долю  вона розповість  сама.

Рольова гра

Виходить учениця в українському костюмі, яка говорить від імені Марусі Чурай.

       «Народилася я у Полтаві в 1625-у році в сім'ї урядника Полтавського добровільного козачого полку Гордія Чурая. Мій батько був відважним та гордим козаком , брав участь у боях проти  польської шляхти, потім потрапив у полон і був страчений.

      Ми залишилися з матір'ю самі. Смерть батька була для нас страшною втратою. Мою стражденну душу врятували пісні, з якими я говорила, плакала і сміялася, в які вклала найсокровенніші  мрії, бажання і велику віру у краще майбутнє.

      Ішли роки, я підростала. У моє життя непомітно увійшло кохання. Гриць Бобренко був нашим сусідом та моїм молочним братом. З раннього дитинства ми були завжди разом. Мені здавалося, що понад усе на світі я люблю пісні та кохаю Гриця. Але мій коханий виявився слабовільною людиною, піддався материним умовлянням і заручився з багачкою Галею Вишняківною. Все то гроші...Та хіба ж вони варті покалічених душ?!

    А потім він помер. Через отруєння. І моя душа померла разом з ним. А потім мене судили. Вони казали, що то я його отруїла... Та за мить до страти Іван Іскра врятував мене грамотою від Богдана Хмельницького, та я уже не хотіла жити. А потім була проща до Києва. Я так хотіла поклонитися святим місцям. А потім були сухоти... і все. Лише мої пісні залишились нетлінними».

   Проведення  рольової гри сприятиме зацікавленості  дітей,  надасть уроку більшої емоційності, допоможе «оживити» образ  Марусі. На  мою думку, такий  прийом спонукатиме до роботи навіть пасивних  учнів. 

Слово вчителя

    Щойно Маруся Чурай, розповідаючи про себе, розкрила нам сюжет роману                       Л. Костенко.

- Як побудовано роман, яка його композиція?

Очікувані відповіді:

(Роман складається з дев’яти розділів, кожен з яких має добре продуману назву.

I розділ «Якби знайшлась неопалима книга».

II розділ «Полтавський полк виходить на зорі».

III розділ «Сповідь».

IV розділ «Гінець до гетьмана».

V розділ «Страта».

VI розділ «Проща».

VII розділ «Дідова балка».

VIII розділ «Облога Полтави».

IX розділ «Весна, і смерть, і світле воскресіння»).

Характеристика образу Марусі

Бесіда

1.Як Л.Костенко пояснює у творі, чому немає жодних свідчень про Марусю?

  (Усі довідки про неї (судові акти Полтавського магістру) згоріли).

2. У чому  на  суді  звинувачують Марусю?

    (Вбивство)

3. Які риси характеру найбільше притаманн

    (Схильна до самопожертви, чутлива, віддана, чесна, талановита).

 4. Чи можна сказати, що Маруся стояла осторонь визвольних змагань свого народу, адже вона не бере прямої участі у війні? У чому виявляється її суспільна активність?

    (Її пісні підтримують бойовий дух козаків, надають їм сил у боротьбі за визволення України).

5. Які важливі суспільні проблеми порушує Ліна Костенко через образ Марусі Чрай? Чи актуальні вони нині?

     (Митець і народ;  митець і суспільство; злочин і кара).

   За допомогою подібної системи питань можна  підготувати учнів до більш складного виду  діяльності – диспуту.

Слово вчителя

     - Пропоную прослухати  пісню  «Ой не ходи, Грицю…»

   Пропоную слухання саме  цієї  пісні,  тому  що  вона  розкриває образ Марусі  з  іншого  боку, а також  надасть додаткову  інформацію про неї, яка буде  важливою під  час проведення диспуту.

   Авторство цієї пісні приписують Марусі Чурай; як ви думаєте, чи здатна дівчина на холоднокровну помсту, яка описана у пісні?

    Диспут «Маруся вбивця чи жертва зради?»                                                          (Ведучим виступає вчитель, він же контролює дисципліну під час проведення диспуту, за потреби залучає до роботи пасивних учнів, запрошуючи їх висловити свою думку).

    Однією з найефективніших інтерактивних форм навчання є диспут, тому що за допомогою  такої  форми роботи  можна  впливати на інтелектуальну  та  емоційну  сферу  особистості  учня, збуджується  зацікавленість дітей, через зіткнення  різних думок  вони  приходять до  істини. У  процесі  диспуту учні обговорюють не  тільки  запропоновані  вчителем  питання, а й ті, які виникли в ході роботи.

   1. Чи вірите, що Маруся здатна на вбивство? Чи можна вбити кохану

людину?

2. Чи могла Маруся почати нове життя, сказавши “так” Івану Іскрі?

3. Як ви оцінюєте бажання хворої одинокої Марусі залишитися одинокою?

4. Як би вчинили ви, опинившись на її місці?

5. Чому Маруся не каялась під час суду і не просила помилування?

6. Чому Маруся відмовилась стати дружиною Івана  Іскри?

7. Уявіть, що ви маєте можливість втрутитись у хід подій роману. Ким би ви хотіли бути? Чи змінили б ви щось у сюжеті твору?

8. Чи могли б ви пробачити зраду? Як ви розумієте слова Марусі Чурай, коли на прохання пробачити Гриця вона відповіла, що його зрада завжди стоятиме між ними.

    (Однозначних відповідей немає, оскільки питання дискутивного характеру).

V. Рефлексійно - оцінний етап (5 хв)

Гра «Займи позицію»

    На дошці портрет Марусі Чурай, кожен учень прикріплює до нього стікер зі словом, яке в нього асоціюється з пісняркою (пісня, талант, зрада, вбивство, любов, тощо)

«Незакінчене речення»

«Цей роман викликав у мене емоцію...»

(Співчуття, захват, сум, тощо).

 «Я зрозумів (ла), людська доля - це...»

     (Непередбачувана річ, включає в себе злети і падіння, кохання і зраду, радість і горе).

 «Маруся  Чурай - це дівчина, яка...»

(Символ української нації, «голос і душа» народу, легенда)

    Використання  таких видів  роботи дасть можливість  вчителю зрозуміти рівень засвоєння  учнями  матеріалу та  їх власну  думку  про суперечливий  образ Марусі  Чурай.

   VІ. Домашнє завдання (2 хв)

1.     Скласти 12 тестових запитань за змістом роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай»

2.     Написати міні-твір на тему: «Чи можна пробачити зраду?», ілюструючи прикладом із літературного твору (1-1,5 сторінки).

  Технологія колективного способу навчання

Темa. Івaн Бaгряний. Пригoдницький рoмaн «Тигрoлoви».

Мета: Сприяти фoрмувaнню вмінь aнaлізувaти oбрaзи рoмaну, визнaчaти жaнрoві oсoбливoсті твoру, тему, ідею, прoблемaтику. Сприяти усвідoмленню знaчення свoбoди для духoвнoгo рoзвитку людини, aктивнoї життєвoї пoзиції як вияву єврoпейськoсті; фoрмувaнню пoчуття гумaнізму, пaтріoтизму.

Тип урoку: кoмбінoвaний

Хід урoку

І. Організаційний момент. Мотивація навчальної діяльності учнів (2 хв)

Прийoм”Рoзумні смaйлики”

Вчитель рoздaє смaйлики .

- Рoздивіться зoбрaження. Дo чoгo вoни вaс спoнукaють?

(Бути активними, позитивними, відкритими, тощо)

 Такий прийом допоможе  розпочати урок з позитиву, активізувати  роботу  учнів, залучити їх до активної  співпраці.

ІІ. Оголошення теми уроку (1 хв)

Слово  вчителя

          Сьогодні на уроці ми ознайомимося з пригoдницьким рoмaном Івана Багряного «Тигрoлoви».

ІІІ. Актуалізація опорних знань (5 хв)

Демoнстрaція кaртини Пітерa Пaуля Рубенсa “Пoлювaння нa тигрів і левів”

Бесідa

- Щo ви бaчите нa пoлoтні?

(Полювання на тигрів, жорстока боротьба за життя.)

- Які емoції у вaс викликaє пoбaчене?

(Захват, схвилювання, страх)

- Чи мoжнa визнaчити гoлoвнoгo персoнaжa?

(У кожного своя думка)

- Які aсoціaції викликaє кaртинa? Щo нaгaдує?

(Полювання на звірів сім`ї Сірків)

Слoвo вчителя

      Спрaвді, нa кaртині через динaмізм руху зoбрaженo бoрoтьбу зa життя. І вaжкo визнaчити, хтo гoлoвний - мисливці чи твaрини. Кoжен прaгне вижити у цьoму пoєдинку. Aдже життя - нaйбільшa цінність. Вoнo дaється лише рaз, тoму зa ньoгo требa бoрoтися, як це робили герої роману Івана Багряного.

   Бесіда за картиною спонукатиме учнів до роздумів, викликатиме  асоціації,  допоже  глибше  зрозуміти зміст  твору. 

ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу (30 хв)

Бесіда

- Визнaчте жaнр дaнoгo твoру.

 (Пригoдницький aвтoбіoгрaфічний рoмaн).

- Пригaдaйте, який рoмaн нaзивaється пригoдницьким.

- Визнaчте йoгo oзнaки.

  (Пригoдницьким нaзивaється рoмaн, сюжет якoгo нaсичений незвичaйними  неспoдівaними пoдіями, стрімкoю динaмікoю рoзгoртaння).

Хaрaктерні риси: мoтиви викрaдення й переслідувaння, aтмoсферa тaємничoсті й зaгaдкoвoсті, ситуaція припущення й рoзгaдувaння).

- Нa думку Юрія Шевельoвa, Івaн Бaгряний утвердив сaме «укрaїнський пригoдницький рoмaн, укрaїнський свoїм духoм, усім спрямувaнням свoїх ідей, пoчуттів, хaрaктерів».

- Визнaчте риси пригoдницькoгo рoмaну в “Тигрoлoвaх”.

Oрієнтoвнa відпoвідь:

«Тигрoлoви» мaють усі oзнaки  пригoдницькoгo рoмaну:

1) зaхoплюючий сюжет;

2) переслідувaння гoлoвнoгo герoя;

3) мисливські пригoди;

4) кoхaння дo дівчини, якa зрoслa в умoвaх дикoї прирoди;

5) happy end - щaсливий кінець.

   За  допомогою  такої  системи питань, актуалізуються  знання матеріалу  з  теорії  літератури.

Рoбoтa в групaх      

Групa1

Хaрaктеристикa oбрaзу Григoрія Мнoгoгрішнoгo за орієнтовним планом:

- пoхoдження;

- пoртретнa хaрaктеристикa;

- фaх; 

- вік;

- стaвлення дo життя; девіз життя

- причини ув’язнення, переслідувaнь;

- стaвлення дo мaйoрa НКВД - Медвинa;

- стaвлення дo рoдини Сірків;

- психoлoгічний пoртрет.

- вaше стaвлення дo герoя.

    Результатом має бути міні-доповідь про головного героя, її зачитує один представник групи, інші учні за потреби доповнюють, або ставлять питання.

Очікуваний результат:

(У творі немає детальної характеристики зовнішності головного героя. Що ж до його характеру, то це надзвичайно вольова, рішуча, сильна та незламна особистість із величезною жагою до життя, до боротьби за свої ідеали. Ці його риси проявляються протягом усього твору: він не зламався на допитах у радянських катівнях, вистрибнув із потяга, хоча шанс вижити був один зі ста, витримав усі надзвичайні випробування в тайзі. Крім того, Григорій патріот, це підкреслено тим, що він нащадок українського гетьмана.

Девіз героя - «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!»)

Групa 2

   Визнaчити знaчення oбрaзів-симвoлів: тигр, тигрoлoви;  пoяснити сенс нaзви твoру. Відповідає один представник групи, інші учні за потреби доповнють, або ставлять питання.

    (Тигр симвoлізує мoлoду укрaїнську нaцію, якa бoреться зa свoю вoлю і незaлежність, зa прaвo бути щaсливoю; a тигрoлoви - це пoсіпaки рaдянськoї влaди, які прaгнуть знищити цвіт укрaїнськoї нaції)

Групa3

    Визнaчити знaчення oбрaзу-симвoлу потяга-дракона, підібрати цитати для його характеристики. Відповідає один представник групи,  інші учні за потреби доповнють, або ставлять питання.

    („ Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум’ям  і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетрі, вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон. Не з китайських казок і не з пагод Тибету – він знявся десь з громохкого центру країни „ чудес ”, вилетів з чорного пекла землі людоловів і гнав над просторами...”.

    Образ дракона – це образ усієї більшовицької системи. Цей ешелон смерті, сформований ОГПУ-НКВД, уособлює приреченість народів Радянського Союзу на знищення.)

Групa 4

     Визнaчити oснoвні прoблеми твoру. Кожен учасник групи висвітлює певну проблему, пояснює як саме вона реалізується в творі. Інші учні конспектують, за потреби доповнюють.

     (Oсoбистість і влaдa; дoбрo і злo; мoрaльний вибір; кoхaння; бaтьки і діти; прoблемa пaтріoтизму).

   Робота  в  групах  є  одним  з  найвдаліших  прийомів  колективного  навчання.

   Така форма організації надає можливість працювати колективно, співпрацювати, і, в той же час, формує самостійність мислення, розвиває мову та інші індивідуальні здібності учнів, одночасно підвищуючи якість знань, умінь та навичок.

 ІV. Етaп узaгaльнення, підведення підсумків (4 хв)

Метод «Мікрофон»

- У яких рисах характеру проявляється сильний тип української людини ?

    (Сміливість, відданість Батьківщині, здатність до самопожертви).

- Чи можемо ми вважати родину Сірків та Григорія Многогрішного сильним типом української людини ?

    (Так, адже навіть на чужині вони бережуть українські традиції, зберігають свою національну ідентичність).

- А що ж хотів сказати І.Багряний своїм твором читачам, яка ідея твору?

   (Що він засуджує сталінський терор, його політику, яка калічила людей, позбавляючи їх права на життя; водночас автор створює гімн людині, що за будь-яких обставин намагається боротися за своє щастя і перемагає).

     Використання  методу  «Мікрофон» дасть можливість кожному учневі висловити власну думку щодо змісту  твору,  а  вчитель, в  свою чергу, зможе побачити чи  зрозуміли учні твір, чи зацікавились ним.

V. Етaп рефлексії (2 хв)

  Прийoм “Щoденник пoдвійних зaписів” (сaмoaнaліз рoбoти нa урoці)

  Слово вчителя                                                               Зaпишіть відпoвідь нa питaння у дві кoлoнки

Щo зрoзумів (зрoзумілa)?      Щo вдaлoся?	Нaд чим слід пoпрaцювaти?

   Такий  підхід  допоможе  зрозуміти і  вчителю, і учням, який  матеріал  засвоєно добре, і над чим  ще  потрібно працювати.

V. Домашнє завдання. (1 хв)

1.      Написати твір-мініатюру на тему „ Моє враження від прочитаного роману „ Тигролови” (1 – 1,5 сторінок);

2. Скласти характеристику образу Медвина.

Орієнтовний план:

- пoртретнa хaрaктеристикa 

- фaх;

- грoмaдянськa пoзиція;

- девіз життя;

- стaвлення дo Григoрія;  

- внутрішні переживaння;

- риси хaрaктеру;

- вaше стaвлення дo герoя.

   Домашнє завдання двопланове:  включає завдання творчого характеру і завдання, аналогічне до того, яке виконувалося на  уроці.

Проєктна  технологія

Тема. Панорама людського життя від корифеїв українського театру.

Мета  проєкту:   представити унікальний період  української  літератури  через інсценізацію; розширити уявлення старшокласників про творчий доробок драматургів першого українського театру; про побут кінця                       ХІХ століття та типові народні характери; з’ясувати особливості комедійного жанру, його можливості викривати соціальні недоліки та утверджувати моральні цінності; розвивати  індивідуальні акторські здібності учнів, сценічну розкутість, емпатію до художнього образу героя; комунікативні навички, навички виразного декламування, дикцію, навички співпраці у колективі; пробуджувати інтерес до класичної літератури та театру; на прикладах вчинків літературних героїв виховувати стійкий орієнтир на моральні цінності.

Актуальність роботи 

    Вивчення одного з яскравих явищ вітчизняної культури – українського музично-драматичного театру другої половини ХІХ – початку ХХ ст. є актуальною проблемою сьогодення.

    Знайомство з театром найкраще починати з вистави. Чому б не побачити її на власні очі? Адже в перекладі з грецької мови театр якраз і означає «видовище». Гру акторів ми оцінюємо, застосовуючи зорове сприйняття.

Тип проекту: ігровий

Форма: сценарій

Обладнання: аудіоапаратура, ноутбук, предмети інтер’єру для прикрашення сцени, фотопортрети корифеїв національного театру, плакат будівлі Єлисаветградського театру, ширма, акторський реквізит, костюми акторів.

 

 

 

Етапи роботи над проєктом

№	Консультації	Зміст діяльності учнів	Зміст діяльності учителя
1	Визначення теми і мети проекту	Обговорення теми Добір інформації	Представлення теми, мотивація, допомога у постановці та розподілі завдань
2	Планування - складання сценарію; - розподіл ролей;	Формування завдання й вироблення плану дій (представлення  ідей щодо створення  сценарію).	Коригування, пропозиція ідеї, висування пропозицій, перевірка знання  фактичного  матеріалу.
3	Репетиція 1+ виготовлення  декорацій.	Демонструють  знання текстів своїх  ролей.	Спостереження, спрямування діяльності учнів, добір костюмів.
4	Репетиція + музичне оформлення.	Демонструють цілісну постановку.	Спостереження, коригування, порада
5	Подання й оцінювання результатів (генеральна репетиція)	Пробний  показ театральної постановки. Оцінювання зусиль, використаних можли востей, творчого під- ходу	Участь у колективному обговоренні, оцінюванні результатів проекту та про-цесу роботи над ним
6	Презентація проєкту                                    Публічний захист проекту (театралізована  постановка на вступному  уроці  під час вивчення  теми  «Театр  корифеїв»)	Представлення, за – хист проекту (виступ учнів на уроці)	Допомога учням у презентації проекту

 

 

 

Сценарій заходу

Ява І

Музична заставка

Голос за сценою. 1882 рік. Російська імперія. Елисаветград.

Виходить хлопчик, що чистить взуття. Підходить пан, ставить черевики на ящика, хлопець чистить.

Поруч продавець газет пропонує купити перехожим свій товар.

Пан купує газету.

Хлопець. А що це Ви, Афанасію Пилиповичу, сьогодні так нарядилися, неначе свято яке?

Пан. Авжеж, Петре, свято, на прем’єру йду.

Хлопець. Це куди таки?

Пан. Ось (вказує) туди, до тієї нової будівлі.

Хлопець. Це той новий палац прем’єрою зветься?

Пан. Не палац, а перший в Україні професійний театр. До сих пір актори об’єднувалися в аматорські трупи, тобто самодіяльні театри, любительські. Тепер вистави ставлять справжні режисери – знавці сцени, а трупа акторів дуже талановита. І в них тепер є свій храм мистецтва. А я йду на прем’єру, значить, на нову виставу, яку ще ніхто не бачив.

Хлопець. Отакої!

Пан. До речі, вистави там тепер ставлять українською мовою. Всі говорять про народження національного театру.

Хлопець. Жаль, мені б теж хотілося потрапити на прем’єру. Але ж це дорого, лише для панів.

Пан. А от і ні. Власники театру потурбувалися про доступність цін на білети. Потрапити туди набагато легше, ніж здається.

(Продовжують чистити другий черевик).

 

 

 

Входять двоє дівчат.

Продавець. Пані, купуйте газету. Ви от лише послухайте, що пишуть про наш новий театр: «В останніх спектаклях трупа удостоїлась таких овацій, яких не пам’ятає Воронеж». А чи не хочете придбати фотопортрети «квіток» нашого трупи? Подивіться тільки. (Показує роздрукований на А4 портрет глядачам)

      Це засновник театру, режисер Марко Лукич Кропивницький. Він усе життя своє поклав на цю справу, навіть університету на закінчив. Проте володіє всіма театральними професіями, запросив найкращих драматургів – Івана Карпенка-Карого та Михайла Старицького. (Показує портрети). Тепер у театра свій власний новий репертуар.

Дівчина. А це хто такий?

Продавець. О! Це найкращий комедійний актор Микола Садовський, якби ви тільки знали, як він співає народні пісні!

Дівчина 2. Який красень. Хотіла б я з ним познайомитися, певно я куплю його портрет.

Продавець. Так, не одна жінка зомліла під його чарами, проте він одружений. (Дівчина зітхає). Його дружина теж грає у нас в театрі.

Дівчина. Певно ця, така красива. (Витягає фото М. Садовської-Барілотті).

Продавець. Посміхається. О, ні. Це його рідна сестра. Талановита красуня. Чарівне сопрано. З дитинства грає у театрі. Як і інший їх брат – Панас Саксаганський, «чистої води діамант», кажуть, найталановитіший з усіх.

Дівчина 2. А де ж дружина Садовського?

Продавець. Так от. Марія Заньковецька – наша прима, покинула Фінляндію заради української сцени. Їй навіть пропонували перейти до імператорського столичного театру. Відмовилась. Не змогла без рідного краю.

Дівчина. Виходить, їх тут уся сім҆я?

Продавець. Так. Тільки є ще й старший брат – драматург Іван Карпенко-Карий.

Дівчина 2. Чому ж тоді у всіх прізвища різні?

Продавець. Бо це сценічні псевдоніми, щоб можна було розрізнити членів однієї сім̕ї, сім҆ї Тобілевичів, на сцені.

А,  може, ви б купили білетик та самі подивились?  Біжіть, бо скоро вже перший дзвінок.

Музична заставка

Лунає театральний дзвінок. Дівчата  рухаються в напрямі до театру. Пан приєднується. Продавець та чистильник виходять.

Ява ІІ. У театрі

Ведучий. Іван Карпенко-Карий уривок з комедії «Сто тисяч!»

Входять Герасим і жид Невідомий.

Невідомий. Здрастуйте вам!

Герасим. Здрастуй. (Набік.) Той самий жид... аж мороз поза шкурою пішов. Ну що?

Невідомий (озирається). А нічого...

Герасим. Приніс?

Невідомий. Є.

Герасим (зітхнув). Показуй.

Невідомий (оглядається кругом, загляда у вікно, потім виймає гроші, все нові, несе до столу, розклада на столі). Теперечки пізнавайте, почтенний, де тут фальшиві, а де настоящі?

Герасим (довго розгляда, придивляється на світ). От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляда.) Не вгадаю!

Невідомий (знову зазира у вікно). І ніхто не вгадає. Я присягну на Біблію, що всякий прийме! Ето робота первий сорт. Ми не робимо такой дряні, як другі... їх роблять у англичан, і англичанин їх возить, а я у нього - агентом.

Герасим. Ну й зроблені, ну й зроблені - прямо настоящі, і не кажи... Як дві каплі води, всі однакові... руб - руб, три - три - однаковісінькі! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?

Невідомий. Оце одна - руб, а це друга - три.

Герасим. Оці-о? Оці? Та ти давай мені таких грошей хоч лантух - прийму. Як же ти їх розбираєш?

Невідомий. Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться - візьміть, не нравиться - не беріть. Ми не йуждаємся в покупателях; ми їх розпустили і розпускаємо, може, міліон, і всі благодарять... Ви знаєте, теперечки етіх дєнєг скрізь доволі, може, і у вас у кишені єсть такі самі.

Герасим. Ну, так! Звідкіля вони у мене візьмуться? Хіба дав хто, справді? Ану, глянь. (Показує свої гроші.)

Невідомий (розгляда). Как нема, коли є!.. От одна трьохрубльовая, от друга... Хе-хе-хе! Ето усе нашгей фабрикі.

Герасим. Свят, свят, свят! Та ти брешеш?

Невідомий. Побей меня бог.

Герасим. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшиві? Це я взяв від Жолудьова приказчика. Виходить, їх і у Жолудя доволі є... Он як люде багатіють. Я їх помітю: надірву краї... От тілько одно мені дивно: чом же ти сам не торгуєш на ці гроші, а тілько другим наділяєш?

Невідомий. Ви все любопитнічаєте. Ну, а отчего ви не продайоте фальшівих дєнєг? Відітє, у всякого своя комерція. У нас фабріка на весь свет, другой такой фабрікі нема; ми продайом тисячу за п'ятдесят рублей... Разлі ето не торговля, по-вашему? Ми заробляємо міліони, а люде в двадцять раз больше... Ну, а якби ми самі на еті дєньгі товари купували? Хто б тоді так дешево робив гроші?

Герасим. І то правда. (Розгляди, гроші.) Не надивуюсь! Настоящі, натуральні! Помітю й ці. (Надрива краї.)

Невідомий. У нас порядок; фірма почтенная, товар з Лондона прямо ідьот в кожаних мішках; єжелі возьмете, то скажіть, скілько вам нужно, - я буду телеграму пускать у Адессу, і англичанин сам вивезеть їх на нашу станцію.

Герасим. Розпалилась до них моя душа... Сто тисяч візьму!

Невідомий. Нехай вам бог помогає! А коли вивезти?

Герасим. Сьогодня у нас субота... У понеділок можна?

Невідомий. Можна, зачем не можна - усе можна!

Герасим. А ці дві бумажки ти дай мені, - може, я пробу зроблю: куплю на них що-небудь.

Невідомий. Навіщо, коли у вас свої є... А между прочім, візьміть. Так у понєдєльнік увечері ви будете на вокзалі у тому місці, де для мужчін і для дам, - розумієте?

Герасим. Розумію.

Невідомий. Прощайте. (Іде.) Дай вам бог з моєї легкої руки зробиться міліонером!

Герасим. Спасибі!..

Невідомий виходить.

(Сам). Тепер коли б розмінять фальшиві гроші в казначействі... Самому страшно, щоб не влопаться... Хіба кума взять у компаньйони? Що ж, коли він чорта не боявся, то не побоїться казначея, щоб розмінять гроші. Кращого компаньйона, як кум, не знайти!

Застигає у позі.

Музична заставка

Ява ІІІ. Фінал.

Герой Герасим Калитка в останній сцені стоїть нерухомо. До нього у фіналі приєднуються  учасники яви І.

Прислухаються до музики, що лунає звідкілясь: «пісня Михайла Старицького «Ніч яка, Господи, зоряна, ясная».

Стискують плечима: «Що така Пісня красива? Звідки?»

Продавець. Правда, сердешна пісня? Її написав наш Михайло Старицький. Мені здається: роки пройдуть, а люди все її співатимуть, бо чиста така, як людська душа.

Дівчина. Про справжню любов, так, як повинно бути…

Дівчина 2. Для людей, чистих серцем. Дякую, що ваш театр допомагає вчитися таких цінувати.

(Кланяється)

Пан. У 1901 в Києві вийде книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвуть корифеями українського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

Учень 1. У середині 80-х років утворяться окремі трупи: Кропивницького, Старицького, Саксаганського і Садовського; з цих труп вийдуть актори, які, у свою чергу, в 90-х роках організують нові трупи. Таких стане діяти не менше 30-ти.

Учень 2.  Існуватиме думка, що нові антрепренери робили це задля наживи. Але насправді українські трупи були матеріально незабезпечені і, шукаючи заробітку по всій території Російської імперії, несли зерно культури в народ. Знайомили широкого глядача із класичною та українською тогочасною літературою.

Учень 3. Ще в період заснування театру Михайло Старицький пожертвував своїм маєтком задля театру, який терпів матеріальну скруту. На виручені від продажу маєтку гроші він створив оркестр, запросив для роботи в театрі талановитих художників-декораторів , збільшив кількість акторів трупи.

Учень 4. Робота в театральних трупах вимагала повної самовіддачі, зречення всіх благ. Творчі колективи М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського часто пішки мандрували з місця на місце, недоїдали, хворіли, ставали подібними до циганських таборів через мандрівний спосіб життя.

Учень 5. 1907 року Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві перший стаціонарний Український театр, що проіснував до Першої світової війни. Садовський зробив свій стаціонарний театр по-справжньому народним не тільки в репертуарі, але й у доступності його відвідування. Ціни на квитки були значно нижчими, ніж в інших київських театрах.

Учень 6. Театр корифеїв - перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Народ нарешті мав змогу дивитися серйозні, глибоко психологічні та глибоко моральні твори, що виправляють нрави. Героями творів стали прості люди.

Всі разом. Не забуваймо про них і в наш час.

Кланяються.

Музична заставка 

Тема: Урок-конкурс читців віршів В. Симоненка.

Мета: Ознайомити учнів із позапрограмовими творами письменника,      допомогти усвідомити ідейно-художню цінність творів, дібраних самостійно для уроку; розвивати вміння самостійно працювати з книгами, спостереження над художнім текстом; виховувати почуття людяності, гуманізму, любові до рідної Батьківщини, удосконалювати вміння дотримуватися небезпідставної і здорової конкуренції.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Перевірка домашнього завдання.

ІІІ. Опрацювання нового матеріалу.

Слово вчителя

Доля уділила Василеві Симоненкові мало часу. Він помер, ледве почавши літературну працю. Але попри неповні 29 років був винагороджений особливим даром: йому судилося бути обранцем, устами якого промовляє доля нації.

Народився на славній Полтавщині, яка дала для України багато  передових діячів усіх часів. Мати його – Ганна Щербань, була дуже доброю і лагідною та з раннього дитинства Василько лишився без турботи батька: він пішов з сім`ї, тому першим другом і наставником малого Василька став його дід Федір. Це ж про нього з такою любов’ю поет пізніше напише вражаючого вірша «Дід умер» і новелу «Дума про діда», де є такі слова: «Безсмертячко ти моє кирпате, - шепотів дід, коли я засинав під музику його слів. То були дуже гарні слова, бо поганих дід не говорив мені».

Читці:  «Кривда» (про дитинство)

Вірш «Дід умер», «Старість».

Вчитель:   Був високий на зріст і дуже худий – як сонях, засмаглий на вітрах, що випнувся поміж інших на цілу голову. Був скромним, надто сором’язливим, любив триматися якось в тіні, що викликало неабияку симпатію в оточуючих. Саме на зустрічі зі студентами вперше пролунало величне порівняння:  «Це – спадкоємець Кобзаря». Так, його творчість порівнюють зі здобутками Шевченка як за тематикою, так і за силою почуттів.  

Дуже сильними є ліричні герої віршів Симоненка про долю жінок. Адже була у його дитинстві і реальна баба Онися. А ще – дружина Люся, яку він безмежно любив, і присвячував прекрасні поезії.

Читці:  Вірші «Баба Онися»,  «Одинока матір».

Вчитель:  У своєму щоденнику В.Симоненко написав таку фразу: «Нема нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини». Тому й думки його у віршах були сильними і безстрашними, що яскраво ілюструють наступні поезії.

 

Читці: 

«Де зараз ви, кати мого народу?»

Вірш «47-й рік»,

 «Земле рідна! Мозок мій світліє!»

Вчитель:  Страшним виявилося його пророцтво, яке висловив у вірші якраз на своє двадцятиріччя:

Не докорю ніколи і нікому,

Хіба на себе інколи позлюсь,

Що в двадцять літ в моєму серці втома,

Що в тридцять – смерті в очі подивлюсь.

Моє життя – розтрощене корито,

І світ для мене – каторга і кліть…

Так краще в тридцять повністю згоріти,

Ніж до півсотні помаленьку тліть.

Зрозуміло, що поет відчував недовготривалість свого життя, адже розумів, що пишучи правду про «подвиги» радянської влади, він не зможе довго це робити. Саме тому, напророчивши собі недовге життя, сміливо писав, нічого не боячись. Смерть його стала закономірною в час розправи над думаючою молоддю, над поколінням шістдесятників. Його жорстоко побили міліціонери, після чого загострилася хвороба нирок, і Симоненко помер у розквіті. Але скажіть: хіба не вражають нас навіть і зараз такі поезії?..

Читці:

«Матері»,

 «Найогидніші очі порожні»

ІІІ. Етап  розуміння й усвідомлення вивченого.

- Які основні ідеї творчості поета можна виокремити, читаючи поезії В.Симоненка?

- Перелічіть назви віршів, в яких письменник торкається теми материнства, жіночої долі?

- Назвіть приклади громадянської лірики В.Симоненка.

-  Як ви думаєте, чи актуальними є зараз вірші В.Симоненка і чому?

ІV. Підведення підсумків уроку.

Вчитель: Треба обов’язково зауважити, що В.Симоненко був не лише талановитим поетом, а й прекрасним і тонким новелістом. Його збірка новел «Вино з троянд» вражає тонкою передачею емоцій і силою почуттів.

V.  Виставлення і аргументація оцінок, нагородження кращих читців.

VІ.  Домашнє завдання.

Опрацювати біографію Марини Павленко, прочитати перші 10 розділів «Русалоньки…».